Як Рада має посилити інститут Омбудсмана: правозахисники обговорили зміни в законах

Діяльність Уповноваженого Верховної Ради з прав людини регулюється законом, ухваленим у 1997 році, але через нові реалії та виклики в багатьох сферах роль Омбудсмана є не досить ефективною. Тож наразі потрібно на законодавчому рівні посилити інститут Омбудсмана.

Про це 27 травня говорили учасники дискусії “Що має зробити парламент для посилення інституту Уповноваженого з прав людини”.

На початку дискусії народний депутат, голова підкомітету з прав людини в Комітеті ВР з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій Тарас Тарасенко презентував свій законопроєкт, спрямований на посилення Уповноваженого.

Проєкт закону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” № 3312 був зареєстрований у ВР 7 квітня 2020 року.

Тарас Тарасенко розповів, що на адресу його комітету надходять звернення громадян, які свідчать про неефективну роботу Офісу Омбудсмана.

“Під час спілкування з Офісом Уповноваженого з прав людини я бачу прогалини в одних сферах і надбання в інших. Зокрема, Національний превентивний механізм працює чудово, на мою думку, але в інших сферах є прогалини. Тому цей законопроєкт спрямований на посилення ролі Уповноваженого”, – зазначив він.

Тарасенко повідомив, що законопроєкт, зокрема, передбачає можливість робити Уповноваженому обов’язкові приписи для державних структур, це потрібно, щоб Омбудсман міг ефективніше захищати законні інтереси людей.

Також законопроєкт змінює підхід та умови обрання Омбудсмана, а саме:

• зменшує вік, з якого можна обиратися на посаду Омбудсмана, із 40 до 35 років;
• надає можливість залучати громадянське суспільство до процесу обрання Уповноваженого, включно з висуненням кандидатур, перевіркою відповідності запропонованих кандидатур встановленим законом вимогам, наданням позиції щодо поданих кандидатур через Громадську раду доброчесності;
• закріплює процедуру таємного голосування за Омбудсмана, яка надає більше гарантій відсутності політичного впливу на процес ухвалення рішення народними депутатами;
• забороняє обирати на посаду Уповноваженого осіб, які протягом останніх п’яти років працювали (проходили службу) в органах прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, інших правоохоронних органах (органах правопорядку).

Крім того, законопроєкт посилює повноваження Омбудсмана, пов’язані зі збройним конфліктом на території України, а також з постконфліктною ситуацією.

Згадані норми законопроєкту про Омбудсмана схвалили у своєму аналізі експерти Центру громадянських свобод.

Водночас аналіз містить рекомендації щодо змін та доповнень у законопроєкті. Зокрема, правозахисники просять додати до вимог до кандидата на посаду Уповноваженого крім “високої професійної репутації” та “доброчесності” ще й “правозахисний досвід”.

“Також вважаємо за доцільне збільшити мінімальну кількість громадських об’єднань, які формують Громадську раду доброчесності, щонайменше до семи організацій”, – йдеться в аналізі.

Повний аналіз законопроєкту можна прочитати тут

В обговоренні 27 травня взяла участь і Агне Ліманте, експертка проєкту ЄС Twinning Ombudsman, учасники якого у 2017–2019 роках розробляли рекомендації для вдосконалення законодавчої бази у сфері захисту прав людини й діяльності Омбудсмана, щоб погодити його з передовими міжнародними та європейськими практиками.

За її словами, більшість цих рекомендацій відображена в проєкті закону, зареєстрованому у ВР.

Але вона також зауважила, що для майбутнього Омбудсмана дуже важливо мати крім доброї репутації досвід у сфері захисту прав людини.  

Також вона рекомендує збільшити кількість голосів, необхідних для схвалення кандидатури у ВР, з простої більшості до двох третин депутатів. І така сама кількість голосів має бути необхідною для звільнення Омбудсмана.

Також, за словами Ліманте, документ має передбачати можливість для Омбудсмана ініціювати закони в парламенті.

Свої зауваження до законопроєкту Тарасенка висловив і виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко.

На його переконання, закон не має передбачати усунення чи звільнення з посади чинного Омбудсмана. Адже це підважує принцип незалежності Уповноваженого.

Водночас українські правозахисники неодноразово вказували на неконституційність рішення про обрання на посаду чинного Уповноваженого, а також на ознаки політичної заангажованості в його діяльності.

З огляду на це правозахисні організації закликали парламент створити тимчасову спеціальну комісію Верховної Ради, яка б вивчила, чи є підстави для звільнення з посади Уповноваженого у зв’язку з порушенням присяги. Однак усі звернення громадських об’єднань так і не були розглянуті належним чином.