“Я могла помилитися, а мій син гнитиме десь у камерах”: мати нібито вбитого Борислава Бондаренка домагається ДНК-експертизи

Російські військові викрали 20-річного Борислава Бондаренка з власної квартири у Гостомелі. Потім стало відомо, що він загинув під час спроби втечі з села Здвижівка, коли його та інших полонених перевозили машинами до Росії. Після деокупації Київщини мати впізнала його тіло і пізніше поховала. Згодом вона засумнівалась у тому, що знайдене тіло належить саме Бориславу. Вона почала наполягати на проведенні поліцією ДНК-експертизи.

Про це мама Борислава Сніжана Любич розповіла Медійній ініціативі за права людини.

Фото: МІПЛ

10 березня, коли йому запропонували виїхати з окупованої Лісової Бучі, Владислав Бондаренко відмовився. На той час він та Сніжана проживали у будинку його тітки Наталі.

“Я просила, звісно, плакала, але він уже дорослий, переконати його виїхати було неможливо”, — згадує Сніжана.

Залишившись в окупації, хлопець одразу поїхав до своєї квартири в Гостомелі, щоб перевірити, чи все з нею  гаразд. За декілька днів він мав повернутися до Лісової Бучі, але, починаючи з 14 березня, Владислав припинив виходити на зв’язок. Пізніше Сніжана довідалась, що того дня росіяни прийшли до них додому, провели обшук і забрали з собою її сина.

“Вони відчинили всі квартири (в будинку), вирвали двері, обшукували. Чоловіків-мешканців загнали в підвал сусіднього будинку. Виходити звідти їм заборонили”, — каже Любич.

Вона припускає, що Борислава могли вивезти до Росії, як і інших викрадених чоловіків. Але хлопець зник безвісти. Сніжана, перебуваючи в Польщі, почала шукати у соцмережах будь-яку інформацію про сина. Після деокупації Київщини правоохоронці знайшли у Гостомелі, Бучі та Ірпені сотні тіл закатованих українців. Тоді Сніжана почала перевіряти інформацію з місцевих моргів.

“Був сайт “Загиблі Бучанського району” з даними п’яти моргів області й Києва, куди звозили тіла. Я на ньому зареєструвалася. Не для того, щоб знайти там своїх рідних і близьких, а щоб впевнитися, що їх там немає” — розповідає жінка.

25 квітня 2022 року Сніжана побачила на цьому сайті інформацію про свого сина.

Як з’ясувалося пізніше, Владислава привезли до села Здвижівка, куди росіяни звозили українців на допити. Декого з них вони розстрілювали. Місцеві розповіли їй, що 23 березня Владислава вбили під час спроби втечі. Пізніше Сніжані це підтвердив чоловік, який повернувся з російського полону. За його словами, 23 березня росіяни завантажили незаконно затриманих українців в машини, щоб вивезти до Росії.

“Полонених перевозили якоюсь технікою, там були вікна-ілюмінатори. І мій син вистрибнув у той ілюмінатор. Оскільки у полонених були зав’язані очі, свідок каже, що не знав, хто саме вистрибнув, але каже, що техніка зупинилася і всі почули постріли. Росіяни відкрили по ньому вогонь, а потім, коли військові РФ зайшли в машину, вони сказали: “Мінус один”. Коли їх доставили до місця, де їм зняли пов’язки з очей, той чоловік зрозумів, кого розстріляли”, — розповідає Любич.

Упізнанням тіла загиблого займався батько Владислава, проте він не наважився пройти процедуру до кінця й оглянути тіло. Тоді в морзі запропонували зробити онлайн-упізнання матері, і Сніжана впізнала свого сина.

“Поховали Владислава 27 квітня 2022 року. Того дня було боляче спостерігати за тим, як із рефрижератора діставали його тіло під номером 400″, — ділиться спогадами жінка.

Після того вона почала думати, що є вірогідність помилки, що насправді поховали не Владислава, а схожого на нього чоловіка.

Понад рік Сніжана наполягає на проведенні ДНК-експертизи. Жінка неодноразово писала до поліції та прокуратури, але її звернення досі залишаються нерозглянутими. Крім того, у неї немає жодної інформації про хід розслідування справи з викрадення та вбивства її сина.

“У поліції мене запитали, мовляв, навіщо вам ДНК-експертиза, ви вже поховали сина. Я відповіла, що була на емоціях, що є схожі люди, схожий одяг, що я могла помилитися, а мій син зараз буде гнити десь у камерах, тому я хочу це знати. Я вже набридла поліції, однак продовжуватиму до них звертатися. Сподіватися, що вони цю експертизу все-таки зроблять”, — зазначає Сніжана.

Коаліція “Україна. П’ята ранку”, до якої входить ZMINA, збирає та документує воєнні злочини та злочини проти людяності під час російського вторгнення для національних та міжнародних механізмів правосуддя.

Такими злочинами вважають:

• невибіркові обстріли цивільних об’єктів;
• умисні вбивства та заподіяння тяжких страждань;
• викрадення і незаконні арешти цивільних;
• катування і нелюдське поводження;
• зґвалтування;
• мародерство;
• примус українських громадян служити в збройних силах РФ;
• використання населення як “живих щитів”;
• депортація до Росії чи на окуповані нею території;
• напади на військових, які припинили брати участь у воєнних діях;
• віроломне використання форми чи знаків протилежної армії, емблеми Червоного Хреста;
• використання забороненої зброї (наприклад, касетних боєприпасів);
• використання отруйних речовин;
• напади на релігійні й культурні установи тощо.

Надсилайте інформацію і докази про такі злочини у вашому населеному пункті на електронну адресу info@humanrights.org.ua. Перед цим ознайомтеся з детальною пам’яткою, як робити це правильно.