Викраденого окупантами підприємця з Чернігівщини Андрія Зубка утримують у брянському СІЗО

28 лютого 2022 року окупанти викрали 40-річного мешканця села Михайло-Коцюбинське Чернігівської області Андрія Зубка. Чоловік був дрібним підприємцем та займався вирощуванням зелені та овочів. Перед зникненням він був у своєї дівчини, а потім мав повернутися додому, але рідні його так і не дочекалися. Наразі окупанти утримують його в брянському СІЗО №1. 

Про це виданню ZMINA розповіла дівчина Андрія Марина Гармаш.

Андрій Зубко, фото надане виданню ZMINA

“Зранку 28 лютого 2022 року він приїхав до мене на обід, оскільки ми жили окремо. Після того, як ми пообідали, він сів на мотоцикл та поїхав перевіряти теплиці, в яких він вирощував зелень та овочі. Тоді він мені сказав, що поїде лише на пів години та повернеться назад до мене. Він виїхав приблизно о другій годині дня і більше не повертався”, – розповідає Марина.

Про обставини зникнення Андрія дівчина знає лише зі слів свідків, які його бачили того дня. Вони повідомили, що коли він їхав додому, то йому назустріч рухалась колона російської техніки. Щоб не перетинатися з нею, Зубко розвернувся та поїхав до лісу.

“Можливо, він не хотів, щоб вони побачили, де він живе та не пішли за ним. Того дня через село проходило декілька колон російської техніки, і він якраз на одну з них натрапив. Пізніше, коли один з наших знайомих, намагався щось дізнатися про нього у росіян, то вони йому казали: “Мы видели, как ехал мотоцикл, но мы его не трогали“, – говорить дівчина.  

Після того, як Андрій не повернувся, Марина намагалась до нього додзвонитись, але він не брав слухавки. Тоді вона зателефонувала його брату, щоб дізнатися, чи він дома. Але той сказав, що Андрій додому не приїжджав. Так рідні одразу зрозуміли, що з ним щось трапилося.

“Через декілька днів після його зникнення я ввімкнула геолокацію, щоб перевірити останнє місцеперебування мого хлопця. Застосунок мені показав, що останній раз Андрій перебував у лісі. Другого березня знайомі пішли туди, де знайшли його мотоцикл. Він був цілий та просто стояв біля лісу. На той момент російські війська вже були там, тому вони не ризикнули його забрати“, – пригадує вона.

За словами Гармаш, 2 квітня, після того, як з селища вийшли росіяни, вона забрала мотоцикл з лісу. Але цього разу він був несправним та знаходився в іншому місці (за 300-400 метрів від попереднього).

“Я чула, що росіяни привозили полонених з мішками на головах  до місцевої пожежної частини. Одного дня туди привели трьох або чотирьох чоловіків, в одного з яких була зламана нога і він був непритомний. Щоб привести його до тями, росіяни поливали його водою. Оскільки всі четверо були з мішками на головах, то вони нічого не бачили. Коли один із них попросився до туалету, то йому дозволили зняти мішок. І коли він йшов туди, то побачив Микиту Бузінова, теж викраденого росіянами, якого впізнав за одягом“, – додає дівчина. 

Після цього Марина попросила знайомого відправити від її імені повідомлення до російських в’язниць. Незабаром їй прийшло підтвердження з бєлгородського СІЗО №1, що адресат його отримав. Пізніше дівчина дізналась від звільнених полонених, що Андрія перевели до СІЗО №1 в місті Брянськ.

Також вона каже, що одного разу Андрій надіслав їй смайлик у фейсбуці.

Фото з архіву Марини Гармаш, надане виданню ZMINA

“Пізніше мені двічі хтось телефонував з російського номера. Коли я спробувала передзвонити, то він вже був відімкнений. У Андрія в телефоні було дві сім-карти – Lifecell та MTC. Перша вимкнулась одразу, а друга стала активною в травні. Але додзвонитися по ній було неможливо, оскільки усі вхідні дзвінки скидались“, – говорить вона.   

За словами Гармаш, під час окупації Михайло-Коцюбинського російські військові могли зайти до когось додому та попросити тютюну, води та їжі. Крім того, щойно окупанти зайшли до села, вони всіх попередили, щоб їх не провокували.

“Щоранку в центрі села представники сільради роздавали людям хліб, який вони самі пекли, а також молоко, яке брали на фермі. Так люди й виживали“, – каже дівчина.

Раніше ZMINA писала про історію родини Бузінових, яка переїхала з Чернігова до села Михайло-Коцюбинське, що за 15 кілометрів від міста. Вони сподівались, що росіяни туди не зайдуть, але вийшло інакше. Окупувавши село, частина росіян розмістилася в центрі, а частина поїхала далі.

Коли кілька колон їхньої техніки знищила українська артилерія, російські військові, які вижили, повернулися до села і почали тероризувати місцевих, шукаючи навідників. Перевіряли паспорти та телефони всіх чоловіків, які жили у селі. Одного дня прийшли й до Бузінових. Допитавши їх, окупанти забрали з собою 25-річного Микиту Бузінова. Рідні шукали його 9 місяців і лише в листопаді він нібито знайшовся у бєлгородському СІЗО.

Нагадаємо, що коаліція “Україна. П’ята ранку”, до якої входить ZMINA, збирає та документує воєнні злочини та злочини проти людяності під час російського вторгнення для національних та міжнародних механізмів правосуддя.