Відеоблогер з Харківщини Анатолій Гарагатий розповів про 100 днів російського полону
На Харківщині російські окупанти понад три місяці утримували в полоні 69-річного відеоблогера із Савинської громади, що на Балаклійщині, Анатолія Гарагатого.
Його історію розповіли журналісти видання “Слобідський край”.
Чоловік займається фото- і відеозніманням майже пів століття, раніше працював фотографом у Балаклійському райпобуткомбінаті. Фотографував і фільмував усі визначні події в громаді.
У 2014-му вирішив відродити в Савинцях футбольний клуб, створив команду, чотири роки керував футбольним клубом. Але через відсутність допомоги вимушений був відійти від цих справ і разом з друзями-однодумцями почав їздити волонтером до зони проведення антитерористичної операції.
Чоловіки передавали солдатам харчові продукти, шерстяні шкарпетки й рукавиці, засоби гігієни та печі-буржуйки. Бували в Щасті, Авдіївці, всього за кілометр від Донецького летовища. Ці поїздки Анатолій також фільмував.
“Відзнятий матеріал, який був очевидним доказом того, що росія дійсно країна-терорист, показував кумам, друзям, сусідам, але їхня реакція на побачене мене просто шокувала. Вони не вірили очевидному, навіть сміялися. Я ж, навпаки, пройнявшись ідеями Євромайдану, став на шлях свідомого громадського активіста – розклеював у людних місцях гасла антикорупційного змісту. Мені хотілося, щоб зміни, на які надихнув Майдан, почались і в нашому селищі”, – розповів він.
Незадовго до повномасштабного вторгнення Росії Анатолій створив відеоблог, де встиг викласти більш ніж 200 архівних відео. За три місяці мав понад тисячу підписників.
2 березня 2022 року відеоблогер зняв російську танкову колону, що ввійшла до Савинців, і виклав сюжет у соцмережах. Це налякало його сусідів, і дружина, яка завжди його підтримувала, почала вмовляти припинити фільмувати наслідки перебування росіян у Савинцях. Але він не погодився, хоча переселився на дачу, сподіваючись, що там до нього росіяни не доберуться.
Однак 28 травня о шостій ранку вісім озброєних російських солдатів увірвалися на подвір’я Гарагатих. Чоловік устиг заскочити до сараю і заховатися за стосом дров, але це його не врятувало. Солдати обшукали не тільки дачу, а й квартиру. Забрали відеоапаратуру і все, що побачили цінного. Анатолія звинуватили в тому, що він корегувальник вогню, він усіляко відмовлявся.
Згодом його допитав росіянин, який назвався слідчим. Чоловік відкидав усі звинувачення в коригуванні вогню і переданні даних українським військовим. Тоді йому прикріпили дроти до пальців ніг і двічі пропустили струм. Щойно той отямився, накинули мішок на голову, зв’язали за спиною руки, закинули до машини й перевезли до Балаклії. Там кинули до кімнати №3 в балаклійському ізоляторі місцевого відділу поліції. Вона стала місцем ув’язнення Гарагатого на 100 днів. Розраховане приміщення було на троє людей, але окупанти тримали там восьмеро полонених у задусі та тісноті.
Росіяни намагалися довести, що Анатолій – інформатор українських військових. На допитах постійно ставили запитання: “Хто дзвонив? Яку інформацію передавав?” Запитували російською, він відповідав українською. Каже, що за кожне слово, сказане рідною мовою, отримував удар електрошокером.
Умови утримання були жахливими, розповів він. Годували пустою кашею, на вулиці полонені бували кілька хвилин на день, коли їх виводили до туалету. До полону Гарагатий важив понад 70 кілограмів, після – менш ніж 60.
Дружина відеоблогера, довідавшись, де його утримують, п’ять разів намагалася передати йому харчі, речі особистої гігієни, росіяни прийняли лише дві останні передачі. До того ж жінка потрапила в соціальну ізоляцію в селі, оскільки односельці боялися через контакти з дружиною “неблагонадійного” суб’єкта розділити його долю, розповів Гарагатий.
Росіяни також намагалися схилити його до вихваляння путінського режиму через знімання пропагандистських роликів, але він на співпрацю не погоджувався. У чоловіка через давню травму на правій руці відсутній вказівний палець. Під час одного з допитів російський слідчий пригрозив, що йому обрубають і інші пальці “для симетрії”, якщо не погодиться на співпрацю. Анатолій визнає, що тоді ледь не оступився. Під тиском неминучої розправи він погодився. Але наступного ранку, коли його викликали, сказав, що передумав. У відповідь почув, що за годину його розстріляють.
У камері чоловік попросив інших полонених, якщо вийдуть живими, розшукати його дружину, дітей та передати їм, як він їх любить, і перепросити за те, що завдає їм стільки горя, але по-іншому вчинити не може.
Проте окупанти згадали про нього тільки за три тижні. Знов запропонували співпрацю, він відмовився, його знову відправили до камери.
За два дні до звільнення Балаклії від окупантів, 4 вересня, його разом іще з одним чоловіком з їхньої камери неочікувано відпустили на волю, пригрозивши смертю, якщо блогер ще хоч раз візьме до рук відеокамеру.
Після деокупації Анатолій Гарагатий зайнявся звичною справою – фото- і відезніманням, фільмує наслідки перебування російської армії на Балаклійщині та Ізюмщині.
Раніше ZMINA розповідала про те, що російські військові під час окупації Херсона викрали й змусили записати на відео вибачення перед армією РФ виховательку дитсадка №41, тікток-блогерку з ніком vyhovatel_iz_humorom Олену Наумову. Її історію можна прочитати тут:
Нагадаємо, що коаліція “Україна. П’ята ранку”, до якої входить ZMINA, збирає та документує воєнні злочини та злочини проти людяності під час російського вторгнення для національних та міжнародних механізмів правосуддя.
Такими злочинами вважають:
- невибіркові обстріли цивільних об’єктів;
- умисні вбивства та заподіяння тяжких страждань;
- викрадення і незаконні арешти цивільних;
- катування і нелюдське поводження;
- зґвалтування;
- мародерство;
- примус українських громадян служити в збройних силах РФ;
- використання населення як “живих щитів”;
- депортацію до Росії чи на окуповані нею території;
- напади на військових, які припинили брати участь у воєнних діях;
- віроломне використання форми чи знаків протилежної армії, емблеми Червоного Хреста;
- використання забороненої зброї (наприклад, касетних боєприпасів);
- використання отруйних речовин;
- напади на релігійні й культурні установи тощо.
Надсилайте інформацію і докази про такі злочини у вашому населеному пункті на електронну адресу info@humanrights.org.ua. Перед цим ознайомтеся з детальною пам’яткою, як робити це правильно.