В українців високий запит на справедливість у справах про колабораціонізм. З часом він тільки зростатиме – дослідження
Опитані респонденти фокус-групових дискусій на деокупованих територіях демонструють високий запит на справедливість, що є компонентом їхнього відчуття безпеки. Дослідники Школи політичної аналітики НаУКМА прогнозують зростання цього запиту зі звільненням нових тимчасово окупованих територій (ТОТ).
До таких висновків дійшли ініціатори фокус-групових дискусій у деокупованих громадах Харківської, Херсонської та Миколаївської областей від Школи політичної аналітики НаУКМА, передає кореспондент видання ZMINA.
Опитані респонденти розповіли, що вважають колаборантами тих осіб, які добровільно зрадили інтереси своєї Батьківщини й навмисно пішли на співпрацю з окупантом.
Колабораційна діяльність для опитаних учасників фокус-груп втілюється у:
- у передачі ворогу інформації про розташування українських військ чи техніки;
- коригування вогню;
- переслідування українських патріотів і доноси на них;
- робота в окупаційних адміністраціях саме на виконавчих посадах;
- вчинення корупційних правопорушень;
- інші вчинки, які сприяють інтересам ворога;
- бездіяльність з метою допомогти ворогу.
“Тобто визначною рисою колабораціонізму для опитаних є саме умисел, усвідомленість наслідків і бажання допомогти ворогу. Це може стосуватися функціонерів окупаційних органів влади, керівників і високопосадовців у освітніх закладах, на заводах, комунальних підприємствах тощо. Тобто відповідальність мають понести лише вони”, – розповіла аналітикиня Школи політичної аналітики НаУКМА Ярослава Шапорда.
Виконання технічної, господарської роботи, пов’язаної із забезпеченням потреб населення, респонденти не вважають колабораційною діяльністю.
“У нас не було пів року світла, і наші працювали, так, на Росію. Його вважають колаборантом. Але ж він давав це світло для Ізюма, для нас, які жили без газу, світла, води… Я вважаю, що він не винний”, – сказав один з учасників фокус-групи.
Дослідники також виявили під час опитувань проблему небажання свідків співпрацювати зі слідством.
“На деокупованих територіях значна кількість населення не готова співпрацювати зі слідством. Вони не мають бажання виступати у кримінальних справах свідками через байдужість, нерозуміння важливості цього або страх через свою безпеку”, – сказала Ярослава Шапорда.
За словами наукової директорки Школи політичної аналітики НаУКМА Анни Осипчук, люди бояться свідчити, зокрема через те, що у декого рідні живуть на окупованих територіях, є також проблема довіри до правоохоронних органів та судової гілки влади.
Крім того, у громадах спостерігається проблема доведення колабораційної діяльності.
Анна Осипчук“Є історії тих, кого переслідували, викривали, закатовували. Як правило, це історії тих людей, яких хтось здав, на яких навели росіян. І люди знають, хто це. Тут може не бути доказів, і постає велика проблема доказової бази, не тільки свідчень, бо свідчень може бути мало, а потрібні інші докази. А їх, наприклад, знищили або забрали із собою окупанти, які втекли. Людям важливо, щоб та людина, яка була винна в наведенні ракети, у допитах, які проводили окупанти, у закатовуванні мешканців до смерті, була покарана”, – пояснила Осипчук. При цьому вона висловила переконання, що запит на справедливість серед мешканців деокупованих територій буде ще більше зростати. Тоді для правоохоронців та судової гілки влади збільшуватимуться обсяги робити.
Читайте також: Запит на справедливість vs законодавство: чому необхідні зміни до законів про колабораціонізм
У всіх фокус-групах респонденти погодилися з неприйнятністю самосудів.
Серед ключових аргументів вони називали, що Україна є правовою та цивілізованою державою, що у державі є правоохоронні органи, які повинні займатися як встановленням провини, так і визначенням покарання.
Крім того, респонденти вказували, що самосуд може призвести до спалаху насильства у суспільстві та хаосу. А один із них висловив переконання, що самосуд може призвести до громадянської війни та до неспівмірного щодо провини покарання, вчиненого на емоціях.
Також респонденти звертали увагу на проблему, що якщо колаборант отримав якусь відповідь від суспільства на його дії у вигляді осуду чи прояву насильства, він звертається з цією справою до поліції і вже виступає у кримінальній справі як потерпілий, а не як злочинець.
Серед найпопулярніших відповідей були такі, які вказують, що колаборантів переважно хочуть або змушувати спокутувати свою провину роботами з усунення руйнівних наслідків від ворожих атак, працею на користь суспільства, або усунути їх з поля зору через видворення до країни-агресора, або навіть позбавити життя.
Респонденти також пропонували створити реєстр осіб, провина яких була доведена, і позбавити їх підтримки від держави (припинення сплати пенсії, соціальних виплат, відмова у доступі до кредитів, у видачі будь-якої гуманітарної допомоги).
“Один респондент висловив ідею ув’язнення, утім, більшість вирішила, що цього не потрібно робити, оскільки колаборанти будуть жити на їхні податки, а вони цього не хочуть. Було також декілька пропозицій смертної кари, але це, безперечно, заборонено законодавством”, – розповіла Шапорда.
Усі учасники фокус-груп погодилися, що перед тим, як виносити вирок, потрібно провести досить глибоке розслідування із з’ясуванням усіх обставин та усіх умов колабораціоністських дій.
Крім того, респонденти наголошували на важливості якнайповнішої люстрації для широкого спектра зайнятостей в окупації.
“Для них був у цьому питанні єдиний критерій – це співпраця з окупаційним режимом на посадах, що сприяють встановленню політичної та економічної її системи на території громади. Але розуміння цього критерію було досить різним. Особливий акцент ставили на люстрації щодо осіб, які займали державні та управлінські посади, не відмовилися від них після приходу окупаційної влади та почали допомагати встановлювати окупаційний режим”, – розповіла Шапорда.
Автори дослідження вказують, що гострі дискусії у фокус-групах точилися довкола вчителів, які залишилися працювати в окупації.
У цьому питанні респонденти розділилися на три бачення. Перше полягає у тому, що люструвати потрібно всіх вчителів, незалежно від того, які предмети викладали та як саме відбувалося навчання та чи був у ньому елемент пропаганди, чи не було.
Інша частина респондентів вважає, що взагалі нікого з вчителів не треба люструвати, тому що це дуже важлива для суспільства професія.
Третя категорія громадян вважає, що треба вирізняти обтяжувальні обставини та що кожен випадок треба розслідувати індивідуально.
“Є різниця шкільних предметів та різний вплив на формування ідентичності у дітей. Дехто говорив, що потрібно карати тих вчителів, які викладали мову, історію та літературу. Була також інша думка: все одно всі предмети викладались мовою окупанта, тому потрібно люструвати вчителів усіх шкільних предметів. Інша група респондентів вказувала, що треба зважати, чи можливо було виїхати з ТОТ і добровільність викладання. Тобто за законодавством, говорять респонденти, вчитель може не працювати на ТОТ і бути “на простої”, отримуючи дві третини заробітної плати від держави Україна”, – розповіла аналітикиня.
Менше дискусій було у фокус-групах щодо комунальників та лікарів. Люди вважали, що їхня діяльність була спрямована саме на допомогу жителям, а не на допомогу окупаційному режиму і що вони працювали під більшим примусом, аніж вчителі.
Анна Осипчук пов’язує запит громадян на відновлення справедливості із питанням безпеки.
“Ось цей запит на відновлення справедливості, пошук правди є компонентом безпеки. Без цього люди не зможуть почувати себе нормально, не відчуватимуть, що вони повернуться додому, де можна спокійно жити. У громадах сильно відчувається, що непокаране зло повертається”, – сказала наукова директорка Школи політичної аналітики НаУКМА.
Вона переконана, що влада має усунути проблеми в застосуванні наявної нормативної бази у сфері покарання за колабораційну діяльність.
“За статтею про колабораційну діяльність притягують електрика, який відновлював постачання струму в громаді та іншу людину, яка, до прикладу, суттєво допомагала окупаційній адміністрації. У фокус-групах учасники ставали на захист однієї категорії громадян і нарікали на правоохоронців, чому вони не притягували до відповідальності іншу категорію чи зволікають із розслідуванням справ. Це показує про великий запит на справедливість”, – прокоментувала Анна Осипчук. Вона також переконана, що задоволення цього запиту підвищить довіру до правоохоронних органів та судової гілки влади та що владі потрібно усувати недоліки в українському законодавстві.
Після обговорень політик у сфері притягнення за колабораційну діяльність автори дослідження нададуть відповідні рекомендації державним органам та зацікавленим сторонам щодо вдосконалення законодавства у цій сфері. Ініціатори дослідження вказують, що громадяни на звільнених територіях потребують визначеності у цій сфері.
Дослідники пояснюють, що фокус-групи дозволяють зафіксувати розмаїття оцінок, теми та питання, які турбують громади та суспільство. Вони провели 15 фокус-груп у тих громадах, де безпекова ситуація станом на жовтень 2023 року була сприятливішою. Опитування проводили в деокупованих громадах Харківської, Херсонської та Миколаївської областей. Серед учасників фокус-груп були як громадяни, які не виїжджали, так і ті, хто виїжджав із громади та повернувся.
Нагадаємо, раніше голова Кримської правозахисної групи та координаторка Експертної мережі Міжнародної Кримської платформи Ольга Скрипник під час Coalition Talks висловила переконання, що справи про колабораціонізм є викликом для держави.
Правозахисниця констатувала, що наразі відомі приклади кримінальних справ, які загрожують успішній реінтеграції звільнених територій. Вона вважає, що від належного унормування законодавства про колабораціонізм залежатиме, як швидко Україна налагодить життєдіяльність на цих територіях.
Раніше ZMINA повідомляла, що Офіс генпрокурора вважає важливим висвітлення журналістами кримінальних справи із колабораціонізму.
У лютому 2024 року Коаліція організацій, що опікуються питаннями захисту прав постраждалих унаслідок збройної агресії проти України, представила дорожню карту законопроєктів, які мають захистити права постраждалих від війни.
Правозахисники вказують, що парламентарі публічно висловлюють підтримку ідеї деокупації територій України та їх повернення до кордонів 1991 року. Проте практика розгляду Комітетами окремих законопроєктів свідчить про зворотнє. Вони вважають, що Верховна Рада має стати майданчиком для конструктивного обговорення перспектив деокупації та алгоритму дій держави для повноцінного відновлення влади, системи гарантування та захисту прав людини на звільнених територіях.
