Випадок визнання Коцаби в’язнем сумління – третій в історії України

Випадок визнання Руслана Коцаби в’язнем сумління – третій в історії незалежної України, починаючи з 1991 року.

Про це Центру інформації з прав людини повідомив директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров.

За його словами, перший випадок був у 2004 році, під час Помаранчевої революції, коли Amnesty International оголосила в’язнями сумління п’ятьох активістів у Вінниці. Їм безпідставно дали адміністративний арешт на 15 діб, щоб вони не змогли проголосувати на президентських виборах. Їх заховали в області, а суддя, який виніс рішення, зник з ключем від сейфа зі справою в невідомому напрямку.

Другий випадок був у 2010 році, коли Amnesty International оголосила в’язнями сумління двох харків’ян Дениса Чернегу та Андрія Єварницького, які отримали 15 діб арешту за опір владі під час вирубки дерев у парку ім. Горького. Вони вийшли на свободу через кілька днів за протестом прокурора. Всього до адміністративної відповідальності тоді залучили 16 осіб, деяких з них виправдали, деякі отримали попередження, деякі – адмінарешт.

«Обидва випадки підтримувала Харківська правозахисна група, в обох випадках справа продовжувалась у внутрішніх інстанціях: перше закінчилося визнанням завідомо неправосудного рішення та виплатою компенсації матеріальної та моральної шкоди, друге – частково триває в національних інстанціях – по одним фігурантам, частково – в Європейському суді, по іншим, щодо яких вичерпані засоби внутрішнього правового захисту. Комунікація у цій справі давно пройшла», – сказав Євген Захаров.

Він також додав, що майже всі захисники дерев у 2010 році стали активними учасниками євромайдану в 2013-1014 роках, один з них – Євген Котляр – загинув в рядах Небесної сотні, а потім багато стали добровольцями і волонтерами на війну з Росією .

В’язень сумління (англ. Prisoner of conscience) – термін, введений в обіг на початку 1960-х років засновником міжнародної правозахисної організації Amnesty International британським юристом і правозахисником Пітером Бененсоном та відноситься до людини, що знаходиться під вартою, або в ув’язнена виключно за те, що мирно висловлювала свої політичні, релігійні або наукові погляди. При цьому в’язнями совісті не вважаються люди, які вдаються до насильства, або пропагують насильство та ворожнечу, або ж вчинили будь-яке правопорушення.