Українські суди ефективно не карають винних у торгівлі людьми – правозахисниця

Суди в Україні мають тенденцію призначати мінімальне покарання винним у торгівлі людьми, а організатори нелегальних бізнесів зазвичай узагалі уникають покарання.

Таку думку висловила правозахисниця Чернігівського громадського комітету захисту прав людини Ірина Бірюк під час презентації тіньового звіту про виконання Україною Міжнародного пакту про громадянські та політичні права в Україні, підготовленого Коаліцією організацій Мережі хабів громадянського суспільства та Мережі правового розвитку, передає кореспондент Центру інформації про права людини.

Незважаючи на те, що тема торгівлі людьми не часто опиняється у сфері погляду національних медіа та звичайних громадян, проблема сучасного рабства залишається дуже гострою для України.

“Україна – лідер у Східній Європі за кількістю постраждалих від торгівлі людьми. Ми є країною походження, транзиту та призначення. Торгівля людьми існує також і на національному рівні, а за даними Міжнародної організації міграції, з 1991 року 230 тисяч українців постраждали від цього явища”, – зазначила Бірюк.

Основними країнами, куди відправляють українців, залишаються Росія та Польща. Лише за 2017 рік до організації з міграції звернулися понад тисяча осіб, які стали жертвами торгівлі людьми, проте національні відомства, що працюють над цим питанням, фіксують дещо менші цифри:

“За даними Мінсоцполітики, постраждалими у 2017 році визнали 198 осіб. У свою чергу, Нацполіція за той же рік зафіксувала 367 таких випадків”.

За словами Бірюк, поганою залишається ситуація з покаранням винних у торгівлі людьми – лише в 40% справ правоохоронці оголошують підозри, а до суду з обвинувальними актами доходить ще менше проваджень:

“Іншою проблемою є призначення покарань. Суди мають тенденцію призначати мінімальні покарання, або надмірно застосовують норми про перевиховання без ізоляції від суспільства для винних. Проте перед судом опиняються вербувальники, а замовники та власники нелегального бізнесу залишаються непокараними”.

Жертви торгівлі людьми також стикаються з низкою проблем в Україні, пов’язаних з отриманням правової та медичної допомоги.

“Люди можуть отримати медичну допомогу або запізно, або взагалі залишитися без неї. Постраждалі також можуть розраховувати на притулок у центрах соціально-психологічної реабілітації, проте місць у цих закладах мало, і дуже часто там опиняються жертви сімейного насильства. Це ускладнює ситуацію, а в шести регіонах країни таких центрів узагалі немає”.

Щодо отримання правової допомоги, то правозахисниця підкреслює, що в Законі “Про протидію торгівлі людьми” прописано, що жертви цього явища можуть розраховувати на безоплатну правову допомогу, проте в законі про БПД постраждалі не визначені як отримувачі послуг.

Нагадаємо, що Україна опинилася на 49-й позиції зі 167 країн світу в рейтингу поширеності сучасного рабства. В умовах рабства живуть 301 тисяча людей у країні. Нещодавно Рада Європи побачила прогрес у боротьбі з цим явищем в країні, проте новини про викриття нелегальних бізнесів з торгівлі людьми з’являються доволі часто.

Наприкінці минулого року поліція затримала подружжя, що організувало в Одеській області сільгосппідприємство, на якому протягом кількох років змушували безкоштовно працювати близько сотні людей. Шукали жертв у 22 областях України та Києві, а коли привозили до місця призначення, то відбирали документи і телефони, змушували безкоштовно працювати в полі по 13 годин, а незгодних били.