Україні потрібно вдосконалювати антидискримінаційне законодавство
В Україні відсутні реальні механізми захисту від дискримінації, тому нещодавно прийнятий Верховною Радою закон «Про засади запобігання та протидії дискримінації» потребує кардинальних змін.
Про це йшлося під час конференції «Формування та впровадження антидискримінаційного законодавства в Україні: роль громадських організацій», організаторами якої виступили Коаліція з протидії дискримінації в Україні спільно з Уповноваженим Верховної Ради з прав людини за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
Громадські організації, в тому числі Коаліція з протидії дискримінації, неодноразово наголошували на тому, що прийнятий закон «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» містить чимало недоліків. Так, наприклад, всупереч загальновизнаним європейським стандартам закон містить невиправдано обмежений перелік антидискримінаційних ознак. Крім того, цей закон не запроваджує створення ефективного механізму захисту від дискримінації та, попри базовий характер, не передбачає внесення змін до інших законодавчих актів України.
“Домогтися існування та виконання ефективного антидискримінаційного законодавства в Україні — основна ціль діяльності Коаліції з протидії дискримінації в Україні (КПД). Маючи великий експертний потенціал та працюючи із реальними випадками, ми розуміємо недоліки існуючого законодавства та необхідність його реформування й готові допомагати в цьому зацікавленим органам влади. Наразі необхідним є врахування різних аспектів, що стосуються захисту та запобігання дискримінації. КПД сподівається на готовність уряду прислухатися до громадських організацій в цьому процесі”, — зазначила співголова Коаліції з протидії дискримінації Ірина Федорович.
Як відомо, прийняття антидискримінаційного законодавства було однією із вимог з боку Європейського Союзу відповідно до Плану дій з візової лібералізації , який було одержано українською стороною 22 листопада 2010 року на саміті Україна — ЄС.
«Протидія дискримінації останнім часом стала важливим питанням зовнішньої політики України, адже наближення до європейських стандартів системи захисту прав людини вимагає формування національного законодавства і практики. Певні заходи здійснюються державними органами, але переважно неусвідомлено і формально. Наша мета – зробити ці дії ефективними і усвідомленими, а механізми захисту – реальними. Протидія дискримінації має стати чинником правової політики держави», — заявив директор програми «Верховенство права» Міжнародного фонду «Відродження» Роман Романов.
Під час конференції йшлося про те, що відсутність ефективного законодавства та судової практики щодо протидії дискримінації не дозволяє її жертвам ефективно відстоювати свої права.
Це сталося, зокрема, із незрячим харків’янином Борисом Бондаренком. У 2010 році водій приміської маршрутки грубо відмовив йому у праві на безкоштовний проїзд. При цьому він вдарив інваліда, завдавши йому легкі тілесні ушкодження.
Як розповів Олег Лепетюк із Харківської Громадської організації незрячих юристів, міліція спочатку відмовилася порушувати кримінальну справу, тому захисникам Бондаренка довелося звертатися до прокуратури, яка передала справу до суду.
Розглянувши цю справу, Орджонікідзевський районний суд Харкова визнав водія винним у нанесенні легких тілесних ушкоджень і засудив його до 100 годин громадських робіт. Крім того, суд стягнув 8 тис. грн. моральної шкоди з фірми-перевізника, а також 3 тис. грн. – з водія, однак визнати факт дискримінації відмовився. «У неформальній розмові суддя нам сказав: яка ж тут дискримінація? Він же не «чорний» і не «жовтий», – додав Олег Лепетюк.
Своєю історією дискримінації поділився також адвокат Дмитро Жа́рий із Дніпропетровського обласного об’єднання інвалідів “Творчість”.
Як інвалід першої групи у липні 2010 року він звернувся в лікарню зі скаргою на погане самопочуття. Після обстеження лікар виписав рецепт на ліки. Однак потрапити в аптеку і купити ліки Дмитру самостійно не вдалося, оскільки жодна з аптек в районі лікарні, всупереч вимогам законодавства, не була обладнана придатним для експлуатації пандусом.
Так як аптека відмовилася визнавати своє порушення, Дмитро Жа́рий за захистом своїх прав звернувся до Державної інспекції з контролю якості медичних препаратів у Дніпропетровській області. Після проведення перевірки було отримано відповідь, згідно з якою порушення аптекою прав інваліда на доступність не вбачалося.
Дмитро Жа́рий звернувся до суду з вимогою визнати дискримінацію за ознакою інвалідності з боку уповноваженого контролюючого органу, а також анулювати ліцензію на роздрібну торгівлю лікарськими засобами всієї мережі аптек (більше 100 відділень по всій Україні) з річною забороною на отримання нової ліцензії внаслідок грубого порушення ліцензійних умов.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд, який розглядав справу з жовтня по грудень 2011 року, в задоволенні позовних вимог відмовив у повному обсязі. Була подана апеляція, і за справу взявся Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, рішення якого буде оголошено 15 грудня 2012 року.
«Незважаючи на відмову суду першої інстанції задовольнити позовні вимоги, після подачі апеляції аптека, чиї інтереси зачіпаються в ході судового розгляду, вирішила закрити своє відділення за адресою, куди я не зміг потрапити і по якому є однозначний висновок будівельно-технічної експертизи. Однак зараз на цьому місці вже працює інша аптека, доступ до якої, як і раніше, неможливий», – заявив Дмитро Жа́рий.
