У психоневрологічних інтернатах не вистачає фахівців

У психоневрологічних інтернатах більшість проблем виникає через необізнаність персоналу з міжнародними стандартами у сфері прав людей із проблемами психічного здоров’я.

Про це свідчать результати дослідження “Права осіб із проблемами психічного здоров’я: відповідність національного законодавства міжнародним стандартам. Контекст дотримання прав людини у психоневрологічних інтернатах”, підготованого Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Зазначено, що типове положення про психоневрологічний інтернат передбачає право підопічних на отримання медичної допомоги, в тому числі невідкладної. Але в цьому документі практично не приділено уваги наданню реабілітаційних послуг, тому у закладах часто відсутні соціальні працівники та реабілітологи. Без належної реабілітації підопічні можуть втратити навички та орієнтири, поступово стануть повністю залежними від персоналу та не зможуть самостійно приймати рішення.

Чимало із виявлених у закладах проблем, як зазначають правозахисники, виникають через необізнаність персоналу із міжнародними стандартами у сфері прав людей із проблемами психічного здоров’я.

У Веселокутському психоневрологічному інтернаті (Кіровоградська область) немає лікаря, у медпункті працює лише медична сестра, з терапевтичних заходів доступною є лише трудотерапія. В інтернаті немає соціального працівника та реабілітолога, індивідуальні програми з реабілітації заповнені з порушеннями.

В Іллінському психоневрологічному інтернаті (Дніпропетровська область) реагування лікарів відбувається лише на етапі виявлення проблеми. Більше того, опитані підопічні повідомили, що певні психотропні ліки можуть використовуватись як різновид покарання. Складна ситуація склалася с підопічними, що були перевезені до інтернату із зони АТО: медичних карт з ними не передали, були у наявності лише епікризи медичних захворювань. Із 10 переміщених людей у двох виявили тяжку форму туберкульозу. На час спостереження одна людина померла, інша перебувала в лікарні. Частина переміщених взагалі не розмовляла, що свідчило про недостатній рівень як реабілітаційної, так і терапевтичної роботи.