У омбудсмена роз’яснили, з ким з батьків має жити дитина

Дата: 18 Січня 2017
A+ A- Підписатися

Представник омбудсмана з питань дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності Аксана Філіпішина наголошує, що під час визначення місця проживання дитини батько і матір мають рівні права.

Як повідомили у прес-службі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, таке роз’яснення представник омбудсмана надала через численні звернення громадян з цього питання, які надходили протягом 2016 року офісу Уповноваженого.

За словами Філіпішиної, вирішення спорів стосовно визначення місця проживання дитини відповідно до норм чинного законодавства України покладено на органи опіки і піклування та суди.

“Хочу акцентувати увагу на тому, що національним законодавством України, а саме – статтею 141 Сімейного кодексу України, встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини”, – зазначає Філіпішина.

Вона додала, що, згідно зі статтею 18 Конвенції про права дитини, яка ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.

Також відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Проте, за словами представника омбудсмана, останнім часом спостерігається практика, коли органи опіки і піклування та суди при вирішенні згаданої категорії спорів часто посилаються на принцип 6 Декларації прав дитини, яка була проголошена 20 листопада 1959 року резолюцією Генеральної асамблеї ООН, в якому зазначено, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлученою зі своєю матір’ю.

Заявники-батьки скаржаться, що у зв’язку з цим, спори між батьком та матір’ю стосовно визначення місця проживання дитини часто вирішуються на користь матері, внаслідок чого обмежуються права батька щодо його дитини.

“У зв’язку з цим звертаю увагу, що відповідно до преамбули Декларації, її положення мають рекомендаційний характер для держав-учасниць ООН у сфері формування національного законодавства. Найвищу юридичну силу в Україні має Конституція України. Саме на основі Конституції України приймаються Закони та інші нормативно-правові акти, які повинні відповідати Конституції”, – наголошує Філіпішина.

За її словами, частиною національного законодавства України також є чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

“Водночас хочу пояснити, що якщо рішення у справах про визначення місця проживання дитини було прийнято в судовому порядку, в Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини відсутня можливість його переглянути чи змінити, адже відповідно до статей 124, 126, 129 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди”, – говорить Філіпішина.

У той же час чинне законодавство передбачає низку заходів для захисту права на справедливий суд.

Так, відповідно до статті 14 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення.

Крім того, відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною, після того, як було вичерпано всі національні засоби юридичного захисту, згідно із загальновизнаними принципами міжнародного права, і впродовж шести місяців від дати постановлення остаточного рішення на національному рівні кожен має право на звернення до Європейського суду з прав людини (стаття 35 Конвенції).

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: