У Комітеті ООН звітували по правах людей з інвалідністю
Громадські організації людей з інвалідністю закликали український уряд впроваджувати системні зміни й долати бар’єри, які заважають таким людям бути включеними у суспільство.
Щоб їхній голос був почутий, 20 квітня 2015 року в Женеві в Комітеті ООН з прав людей з інвалідністю відбулося представлення Альтернативних звітів громадських організацій.
“Громадські організації озвучили перелік запитань до українського уряду, які важливо вирішити. Він вже опублікований на сайті Комітету ООН з прав людей з інвалідністю. І державі доведеться надати відповіді на них“, – зауважила Наталія Скрипка, виконавчий директор Всеукраїнського громадського об’єднання “Національна Асамблея інвалідів України”.
Експертка також наголосила, що тема інвалідності актуалізувалася із подіями на сході України: у Альтернативному звіті 2012 року йшлося про забезпечення не тільки прав людей з інвалідністю, а й їхньої безпеки, і громадські активісти навіть не уявляли, наскільки це може стати актуальним. Нині громадські організації відзначають, що при формуванні політики захисту і безпеки в ситуаціях ризику, надзвичайних техногенних, гуманітарних ситуаціях не враховуються питання людей з інвалідністю. Так, у Луганській та Донецькій областях було виявлено відсутність механізмів інформування про ситуацію та систему оповіщення для нечуючих та незрячих осіб, тотальну архітектурну недоступність будівель та бомбосховищ. Через розбомблені будівлі люди з інвалідністю та люди похилого віку не мають можливості дістатись до місць роздачі гуманітарної допомоги та харчів.
Існують проблеми і з системою допомоги людям, що опікуються родичами, які мають інвалідність.
“Мій син, якому 31 рік, має розлад поведінки. Я є його опікуном. Утім, держава не надає вибір – чи ці кошти виділяти на догляд удома, чи перераховувати в інтернатні установи. А вже давно визнано, що інтернатний тип догляду – не найкращий…“, – наголошує Раїса Кравченко, виконавчий директор Всеукраїнської громадської організації “Коаліція захисту прав інвалідів та осіб з інтелектуальною недостатністю”.
За словами Ярослава Грибальського, голови правління Всеукраїнської громадської організації інвалідів “Група активної реабілітації”, законодавство щодо питань доступності поступово змінюється, з’являються доступні об’єкти і транспорт – але ці зміни є хаотичними, і українське середовище все ще лишається бар’єрним і непристосованим до потреб людей з інвалідністю.
“А мова про доступність йде ще з 1991 року, коли був прийнятий Закон “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”. Утім, 70-80 % новозбудованих об’єктів є недоступними, а про давніші побудови – годі й говорити…“, – зауважив Ярослав Грибальський.
Також громадські організації занепокоєні тим, що відсутній дієвий механізм контролю за реальним створенням робочих місць для людей з інвалідністю, відсутні рекомендації щодо забезпечення таким людям супроводу на робочому місці. Особливої уваги заслуговують люди з інвалідністю, що мешкають у сільскій місцевості, в тому числі жінки з інвалідністю, що не можуть отримати якісні послуги за місцем проживання.
Лариса Байда, експертка Національної Асамблеї інвалідів України, також зазначила, що під час слухань в Комітеті ООН було гостро поставлене питання щодо коректності перекладу тексту Конвенції ООН про права людей з інвалідністю.
“Допоки на офіційному рівні вживатиметься поняття “інвалід”, мало що зміниться. Адже в офіційному документі давно визначено, що інвалідність – це міра втрати здоров’я, тому ми маємо говорити, в першу чергу, про людину, яка має інвалідність, а не інваліда. Щодо зміни офіційного тексту документу ми отримали підтримку від Міністерства соціальної політики. На жаль, ми не отримали такої підтримки від Міністерства закордонних справ“, – сказала Лариса Байда.
Вона закликала ЗМІ опиратися на оригінальний текст Конвенції ООН про права людей з інвалідністю (англійська версія), послуговуватися коректними термінами й започаткувати дискусію щодо коректного перекладу Конвенції.
Вже у вересні 2015 року Україна має звітуватись в Комітеті ООН з прав людей з інвалідністю стосовно виконання Конвенції ООН про права людей з інвалідністю.
І в держави є щонайменше кілька місяців, щоб прислухатися до голосу громадськості й впроваджувати реальні зміни. Найперше це стосується запобігання дискримінації, створення фізичної, інформаційної та транспортної доступності, питань освіти, охорони здоров’я, працевлаштування, прав дітей та жінок з інвалідністю, переселенців з інвалідністю, відновлення прав недієздатних та ін.
