У Запорізькій області після викрадення росіянами безвісти зник підприємець Віктор Кодак

Мешканця села Воскресенка Запорізької області Віктора Кодака росіяни викрали з власного будинку 9 листопада 2022 року. Рідні вважають, що хтось із місцевих “здав” Віктора, оскільки він до приходу росіян допомагав українським бійцям. Місце перебування Віктора є досі невідомим.  

Про це виданню ZMINA розповіла донька Віктора Кодака Ірина.

Фото із сімейного архіву: Віктор Кодак

До війни Віктор був співвласником приватного підприємства ТОВ “КБК-Транс”. Компанія займалася перевезеннями збіжжя та мала власні ангари для його зберігання. Після вторгнення її майно, а саме машини, техніка та господарські приміщення, було частково або повністю знищене внаслідок російських обстрілів.  

На початку березня, як пригадує Ірина, величезна російська танкова колона зайшла до села Воскресенка. Російські військові одразу ж почали заселятися в порожні будинки та адміністративні приміщення. Вони старанно ховали військову техніку від місцевих, а потім з неї обстрілювали Гуляйполе, Оріхів та Запоріжжя.

Пізніше росіяни почали ходили по будинках та перевіряти телефони місцевих мешканців. Також окупанти проводили обшуки, намагаючись знайти зброю. Тоді ж росіяни вперше прийшли до будинку Ірини.

“Російські військові не запитували документи, а шукали зброю та військову форму. Вони це робили скрізь – у житлових приміщеннях, підвалах та гаражах. Ще вони могли перевіряти телефони на наявність у них українських пабліків. У такий спосіб вони хотіли з’ясувати, чи ніхто із селян не здає їхні позиції. Коли я ще була вдома, росіяни нікому не погрожували. Першими до нас зайшли буряти та чеченці, а пізніше елдеенерівці. Росіяни ж зазвичай сиділи в “комендатурі“, – розповідає жінка.

За її словами, 9 листопада до їхнього будинку, де на той момент були її мама та батько, під’їхала військова машина. З неї вийшли люди в цивільному, які, за припущенням батьків, були працівниками ФСБ. Як з’ясувалося пізніше, вони підозрювали Віктора в коригуванні вогню для ЗСУ. Зайшовши всередину, росіяни почали одразу ж перевіряти всі телефони, техніку, комп’ютери та робочі документи. Після обшуку вони забрали мобільні пристрої, ділові папери та батькові речі.

“Росіяни скрутили Віктора та повели його до машини. Мама в них запитала: “Що трапилося? Чому приїхали? За що? Як можна буде зв’язатися?” Вони взяли її номер телефону і сказали: “Ми вам зателефонуємо“, – розповідає Ірина.

Вона вважає, що її батька міг “здати” хтось із місцевих колаборантів. Мешканці села знали, що до приходу ворожих військ родина Кодаків допомагала українським бійцям, які базувалися в селі. Віктор возив їм їжу, одяг та засоби особистої гігієни.

12 листопада мати Ірини повідомила їй про викрадення росіянами батька. А 24 листопада окупанти привезли Віктора додому, щоб він узяв ліки та одяг. Йому дозволили помитися, поголитися та поїсти.

“Мама казала, що він був наляканий. У нього дуже швидко відростає щетина, тому вони дозволили йому привести себе до ладу. Він стоїть голиться, а в нього руки трусяться, і він постійно себе ріже до крові. Мама з ним до пуття і не розмовляла, тому що ті стояли над душею. Він усе зробив, і вони його знову забрали. З того моменту його більше ніхто не бачив”, – каже Ірина.

Після зникнення чоловіка її мама ходила до окупаційної комендатури, їздила до Мелітополя та по всьому Пологівському району. Але все було марно. Одного дня їй зателефонував один з окупантів та сказав, що Віктор на українській території.

Щоразу, коли мати Ірини вирушала на пошуки батька, вона брала із собою одяг, їжу та ліки. Жінка робила це на випадок, якщо раптом його знайде. Адже вона знала, що Віктор має низку хвороб – гіпертонію, панкреатит та проблеми з жовчним міхуром.

“У його матері діабет, і батько його “успадкував”. Він у нього не проявлявся тому, що він час від часу проходив профілактичне лікування. І перед війною він теж лежав у лікарні. Але зараз через стрес та погані умови утримування в тата може піднятися рівень цукру“, – непокоїться Ірина.

Рідні Віктора досі не знають, де його утримують та що з ним відбувається. Сім’я сподівається, що їм вдасться його знайти та якомога швидше повернути додому.

Після того як Ірина виїхала з окупованої території, вона одразу ж подала заяву про викрадення до поліції. Коли вона їм розповіла про дзвінок від окупантів, українські правоохоронці їй сказали, що якщо він з’явиться на нашій території, то має прийти до їхнього відділку. У Міжнародному комітеті Черевного Хреста також зареєстрували заяву про викрадення Віктора.

Ірина розповіла, що окупанти також викрадали батька її однокласниці, який був у ТрО міста. Його три місяці протримали в полоні, змусили прочитати написаний ними текст на камеру та відпустили: 

“Окупанти йому сказали – або ти розповідаєш на камеру, що “ви чекали ЗСУ, а вони не прийшли”, або сидітимеш далі. Він погодився. Його вивезли до крайнього російського блокпоста, і він звідти пішки дійшов до українського пункту пропуску”.

Також Ірина дізналася, що багатьох цивільних, яких окупанти тримають у полоні, змушують ремонтувати російську техніку та рити окопи. Деяких з них через три місяці відпустили. Декого окупанти продовжують незаконно утримувати та використовувати як робочу силу і надалі. Деяких з місцевих жінок змушують готувати їм їжу.

“Також росіяни викрали літнього чоловіка, якого три дні протримали в себе, побили, а потім відпустили. Ще вони якось приїхали до мого знайомого, побили його у власному будинку та поїхали“, – додала жінка.

Центр прав людини ZMINA разом з українськими та міжнародними партнерами документує насильницькі зникнення, затримання та викрадення цивільних осіб на тимчасово окупованих територіях.

Якщо ваші рідні зникли або ви маєте побоювання, що їх могли викрасти, – напишіть, будь ласка, на нашу електронну адресу ys@zmina.ua. Наш представник зв’яжеться з вами. 

Отримана інформація за згодою заявника буде використана для звернень до національних та міжнародних слідчих органів, а також міжнародних організацій для внесення ними інформації до періодичних звітів, зокрема до Комітету ООН проти тортур, Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідувань подій в Україні, Моніторингової Місії ООН з прав людини в Україні, Міжнародного кримінального суду, тощо для  документування та подальшого розслідування скоєних воєнних злочинів в Україні та притягнення винних до відповідальності.