У Ростові за “участь у терористичній організації” судитимуть 69-річного українця з інвалідністю Петра Царевського

15 травня в Південному окружному військовому суді в Ростові-на-Дону розпочнеться суд у справі 69-річного Петра Царевського, якого окупанти викрали на Луганщині в березні 2022 року і звинувачують в “участі в терористичній організації” за те, що він 2014 року входив до батальйону “Айдар” та стояв на блокпосту.

Фото із сімейного архіву: Петро Царевський

Про це виданню ZMINA розповіла онука Петра Царевського Наталія Ярченко.

За її словами, мешканця села Чмирівка Старобільського району Луганської області Петра Царевського окупанти викрали з власного будинку 13 березня 2022 року і до цього часу тримали в СІЗО в луганській установі виконання покарань.

Як пригадує Наталя, після того, як російська армія окупувала село Чмирівка Луганської області, у її діда почалися проблеми із серцем. Це захворювання додалося до хвороби Рейна та хронічного артриту, які в чоловіка діагностували раніше. Через проблеми зі здоров’ям він часто лежав у лікарнях і отримав третю групу інвалідності.

Від початку вторгнення стан Петра погіршився і він протягом двох тижнів не міг встати з ліжка. Тому коли окупанти приїхали вперше, то просто подивилися на нього та поїхали геть.

“Можливо, вони його не впізнали. Можливо, подумали, що це не та людина. Людина, яка два тижні лежить у ліжку через проблеми зі здоров’ям, може змарніти й мати інший вигляд. І тоді вони просто поїхали“, – припускає Наталія.

За її словами, 13 березня 2022 року до будинку діда під’їхали дві машини, де перебували близько десяти людей у військовій формі із шевронами “ЛНР”. Зайшовши до хати, вони одразу запитали, чи тут живе Царевський Петро. Отримавши ствердну відповідь, військові витягли літнього чоловіка з будинку, посадили до машини та повезли в невідомому напрямку.

“Вони (окупанти. – Ред.) дідуся не били, а тільки штурхали. Через проблеми зі здоров’ям і хворе серце він не міг чинити опір. Його забрали у футболці та шортах, тобто, по суті, у спідньому. Дідусь лише встиг на ходу взути якісь шльопанці“, – каже Наталія.

За її словами, після того, як еленерівці “затримали” Петра, вони обшукали будинок і забрали документи та телефон чоловіка. Увесь цей час біля його дружини, бабусі Наталі, стояв вартовий з автоматом. Під час обшуку окупанти в неї запитували: “Де документи? Де форма? Де зброя? Де нагороди?” А коли та поцікавилась у них, яку організацію вони представляють, вони відповіли: “Вам це непотрібно. Нащо вам це знати“.

“Вони [еленерівці] шукали те, чого в будинку не було. Окупанти намагалися хоч щось знайти, але зброї в хаті не було“, – розповіла Наталя.

Наступного дня її бабуся пішла до старобільської “поліції” та “прокуратури”, щоб з’ясувати, де саме утримують її чоловіка. В усіх установах їй відповідали: “Ми таких не знаємо. У нас таких немає. Ми тут ні до чого. Ми нічого не знаємо”. Вона майже тиждень їздила по цих організаціях, але все було марно.

“Коли бабуся до них приходила [в окупаційну поліцію] і казала, що, можливо, вона напише заяву про те, що якісь люди у формі приходили та забрали її чоловіка, вони сміялися та казали, що “таких і в поле вивозять”. Тоді ми почали писати заяви до українських структур та органів влади“, – переповідає Наталя.

Рідні до травня не мали жодної інформації про Петра, поки одного дня до його дружини не приїхала слідча з Луганська, яка їй сказала: “Ви не хвилюйтесь. Будемо до вас із обшуками приїжджати“. Вона повідомила, що Петро перебуває в СІЗО в луганській установі виконання покарань за адресою вул. 23-тя лінія. Чоловіка звинувачують у тому, що він входив до складу батальйону “Айдар” та брав участь у територіальній обороні Старобільського району. Петру інкримінують ч. 2 ст. 205 “участь у терористичній організації”. Йому загрожує від 5 до 10 років ув’язнення.

“У 2014 році мій дідусь входив до батальйону “Айдар”, який тоді розміщувався в Старобільському районі. Це щось подібне до теперішнього ТрО. Петро стояв на блокпосту та перевіряв документи. Він не брав участі в бойових діях. Він там був недовго, оскільки у 2015 році “Айдар” розформували, а всіх бійців перевели до 10 бригади. За цю, скажімо так, “участь” його і забрали”, – каже Наталя.

Після “візиту” слідчої її бабуся поїхала до СІЗО в Луганськ, де підтвердили, що її чоловік у них. Оскільки слідство ще триває, то їй відмовили в листуванні та побаченні з ним. Натомість дозволили один-два рази на місяць робити передачі. Зазвичай жінка возила домашню їжу, одяг та ліки.

Наталя розповіла, що в справі Петра вказано, що це “покарання” за 2014 рік. Також у документах, незважаючи на те що він є громадянином України, Петро проходить як “корінний житель ЛНР”. У них також написано, що він “допомагав бойовикам та ЗСУ захоплювати території ЛНР”.

Після приїзду прокурора, за словами Наталі, до її бабусі постійно хтось приходив з обшуками. Окупанти щоразу шукали військову форму, нагороди, ноутбуки та телефони. Одного разу, коли жінки не було дома, еленерівці виламали вікно, залізли до будинку та забрали її телефон. За весь цей час вони багато разів передивлялися будинок, гараж, сарай та ретельно обшукували садок і подвірʼя. Також еленерівці тричі приходили з обшуком до батьків Наталі та двічі до неї додому.

Пізніше вони призначили слідчим чоловіка, який жодного разу не приїжджав та не телефонував дружині Петра. 

Через два-три місяці родині Царевського зателефонував адвокат, який був призначений у справі:

“Адвокат, який зателефонував бабусі, сказав, що спробує захищати дідуся в суді. А коли та запитала, за якою статтею чоловікові висунули обвинувачення, він сказав, що нічого не знає. Від такого адвоката, тим паче який може бути в “ЛНР” адвокатом, ми, звичайно, відмовились“.

Наталя каже, що судовий процес проходитиме в Південному окружному військовому суді в місті Ростові-на-Дону, куди Петра привезли з Луганська. Перші два засідання мали відбутися 13 та 20 березня, але вони вже двічі переносилися. Цього разу російські судді призначили розгляд справи на 15 травня.

“Його тільки вчора привезли на суд до Ростова. Якщо його засудять до п’яти років, то в такому віці це дорівнює довічному ув’язненню. Йому 69 років. Він людина з інвалідністю. Мій дідусь може не дожити до звільнення, якщо його посадять”.

Нещодавно Наталя з’ясувала, що в Петра під час незаконного утримування в СІЗО з’явився цукровий діабет. Вона дуже хвилюється через те, що йому можуть не надавати належної медичної допомоги. А тих медикаментів, які передає дружина, може бути не досить. Родина сподівається, що Петра таки відпустять і він повернеться додому.