Тримали в одній камері з вбивцями, наркозалежними, людьми зі СНІДом та туберкульозом: дві історії бранок Кремля

Колишню громадську уповноважену з прав дитини в окупованому Донецьку Людмилу Гусейнову росіяни спочатку утримували у таємній в’язниці “Ізоляція”, а потім перевели до Донецького СІЗО. Активістку незаконно протримали у місцях несвободи з 2019-го до 2022 року. Її  разом з іншими 107 бранками Кремля звільнили з полону 17 жовтня 2022 року. 

Медикиню з Рівненщини Марʼяну Мамонову, яка потрапила в російський полон під час запеклих боїв в Маріуполі, звільнили у вересні 2022 року. Дівчину разом з іншими оборонцями міста обміняли на екснардепа від партії “ОПЗЖ”  Віктора Медведчука.

Про історії двох бранок Кремля написало видання “Українська правда”.

Джерело: фейсбук-сторінка Медійної ініціативи за права людини

До ув’язнення Людмила Гусейнова опікувалась дітьми-сиротами в тимчасово окупованому Новоазовську. Жінка не приховувала проукраїнських поглядів. За активну правозахисну діяльність окупанти затримали її просто на робочому місці. ДНРрівці сфабрикували проти Людмили справу за свідченнями її ж знайомих. 

“Я свідчу про те, що будь-яку жінку, яка була в “Ізоляції”і , не просто катували. Її ґвалтували. Це одне із найстрашніших знущань з українських жінок, а вони перебували там роками”, — розповідає Людмила про своє ув’язнення.

Після 50 днів в “Ізоляції” активістку перевезли до Донецького СІЗО, де вона пробула приблизно три роки. Людмила перебувала в одній камері з жінками-військовими так званої “ДНР”, вбивцями, наркозалежними тощо. Деякі ув’язнені були зі СНІДом, хворі на туберкульоз та сифіліс. Жінка змушена була спати та жити з ними в одному приміщені.

“У тій камері люди жили своїм життям: цілодобово спали, пили й курили. Дірка в підлозі – то був їхній туалет. Коли я зайшла туди вперше, то нічого не побачила через щільний дим від цигарок”, – пригадує жінка. 

У СІЗО Людмилу як співкамерники, так і персонал закладу називали “укропка”. Жінка постійно зазнавала психологічного та фізичного тиску.

“Три роки я жила в цьому пеклі. За сім місяців до звільнення в нашу камеру привели Ольгу Мелещенко. Її імʼя дозволили мені назвати рідні. У цей момент її катують у російському полоні. Памʼятаю, коли Олю впихнули в цю камеру, в неї була жахлива істерика, вона забилася в куток і плакала. А охоронці реготали з того”, — поділилася спогадами жінка.

У 2021 році Людмила через вікно бачила, як ДНРрівці вели українських військових з мішками на головах та звʼязаними скотчем руками. Окупанти утримували чоловіків в камері над ними, де їх катували, змушували співати гімн Росії та кричати російські гасла.

“Ми також не мали жодної медичної допомоги, права на захист, на зустріч з рідними, жодна заява з проханням організувати це не приймалася. Я сподіваюся, коли звільнять ті території та тих жінок, у них буде сила говорити про це, а у суспільства буде емпатія до таких страшних історій”, — зауважила активістка. 

Правозахисниця звернулась до українців з проханням, не називати цивільних заручників жертвами, оскільки їм вдалося “вижити, пережити та вистояти”. 

“Я хочу, щоб жінки, які зазнали катувань, знущань, фізичного та сексуального насильства, знали: є можливість жити далі”, — додала колишня бранка Кремля.  

Мамонова під час обміну полоненими. Скриншот відео

Марʼяна Мамонова завагітніла, коли переховувалася на “Азовсталі” в Маріуполі, а у полоні їй вдалося виносити дитину. Після звільнення, 21 вересня, медикиня народила дівчинку.

Попри вагітність, у полоні Марʼяні не надавалась жодна медична допомога.

“Лише на сьомому місяці в колонію, де мене утримували, приїхав лікар. У мене були настільки сильні набряки, що я не могла рухатися, і просила дівчат підіймати мені ноги”, — розповіла медикиня.

Лікар, який приїхав її оглянути, робив це прямо в камері, де утримували дівчину. Після обстеження заявив, що з Мар’яною усе гаразд. Однак начальник колонії не витримав і сказав: “Вона має такий страшний вигляд, зробіть щось з нею“. Після цього її поклали в Донецьку лікарню, де їй лише зробили ультразвукову діагностику.

“На восьмому місяці вагітності, 23 серпня, мене забрали в лікарню, де я мала б народжувати. У лікарні до мене ставилися з осторогою, бо думали, що я кримінально засуджена.  Як виявилося, краще бути кримінально засудженою ніж “укропкою” і українською військовою”, — пригадала медикиня.  

Згодом персонал лікарні змінив ставлення до Мар’яни й дівчину почали краще годувати.

Медикиня також зауважила, що в Оленівці, де її теж утримували, їй надавали медичну допомогу українські медики. Вони з добротою, теплом та любовʼю ставилися до наших військовослужбовців. Якщо до полонених приходили російські лікарі, вони не заходили до камери, а лише через “кормушку” кидали на всіх ув’язнених декілька пігулок.

“До нас ставилися, як до собак. Не можна було до нас торкатися чи підходити. Зазвичай в таких умовах вилазять усі хронічні хвороби, й у кожного вони різні. Медичних препаратів постійно не вистачало. А коли наші ліки закінчилися, нас уже зовсім не було чим лікувати”, — сказала жінка. 

Наостанок Мар’яна додала, що людині, яка пережила полон, потрібно прийняти себе такою, як вона є. Для цього ексбранцям Кремля треба кілька місяців на переосмислення свого досвіду, навіть негативного.