Трудові мігранти вже менше хочуть до Росії – дослідження
Жертви торгівлі людьми в Україні побоюються звертатися за отриманням відповідного статусу.
Міжнародна організація з міграції (МОМ) оприлюднила нові соціологічні дані, що ілюструють проблему неврегульованої міграції та торгівлі людьми в Україні.
Про це повідомляє кореспондент Центру інформації про права людини.
Стівен Роджерс, заступник голови Представництва МОМ в Україні, розповідає, що частка постраждалих від експлуатації у Російській Федерації зменшилась з 77% у 2013-2014 роках до 66% за перші 6 місяців цього року.
Натомість відсоток постраждалих у країнах Євросоюзу збільшився з 15% у минулому році до 18% у січні-червні цього року. З них – 86,5% постраждали у Польщі. Інші країни призначення для торгівлі людьми в цьому році – Молдова, Білорусь, Казахстан, і вперше в історії програми МОМ – самопроголошена республіка Абхазія.
Частка постраждалих від торгівлі людьми в Україні в цьому році відносно невелика – всього 3%, говорить Стівен Роджерс. Разом з тим, зафіксовано окремі випадки торгівлі людьми серед переселенців. Як і в минулі роки, випадки торгівлі людьми з метою трудової експлуатації склали 90%, але вперше за кілька років жінки переважають серед жертв, що звернулися за допомогою. Більшість жертв – це молодь від 18 до 35 років, оскільки ця частина населення найбільш чутлива до соціальних та економічних потрясінь.
Експерт зазначає, що торгівля людьми та експлуатація є зростаючими загрозами в умовах економічної кризи та збройного конфлікту в Україні. Важке становище, у якому опиняються українці, зокрема і внутрішньо переміщені особи, робить їх більш вразливими та більш схильними до того, щоб прийняти ризиковане рішення про роботу за кордоном, на яке вони би не погодились за інших умов. Тому зараз важливо консолідувати зусилля для допомоги постраждалим, кількість яких у найближчий рік може різко зрости.
Таке дослідження на замовлення Міжнародної організації з міграції проводиться компанією GfK Ukraine кожні три роки в Україні та Молдові. Вибірка дослідження, проведеного в Україні в лютому-березні 2015 року, складала 2000 осіб, старших 15 років.
Кожного респондента питали, чи на момент опитування хтось їз його близьких родичів працює за кордоном.
“Частка українців, які сказали, що їхні близькі родичі працюють за кордоном, з 2011 року не змінилася – 5%, і оцінкова кількість трудових мігрантів складає 500 тисяч осіб“, – говорить Інна Волосевич, керівник відділу соціальних та політичних досліджень компанії GfK Ukraine.
Водночас частка тих, хто працює за кордоном неофіційно, значно зросла – з 28% у 2011 році до 41% у 2015-му. Це близько 200 тисяч осіб.
Тих, хто потенційно зацікавлений у роботі за кордоном, питали, які саме країни вони вважають найбільш привабливими. У 2015 році лідерами стали Німеччина та Польща, при цьому з 2011 року привабливість Польщі збільшилася вдвічі. А привабливість Російської Федерації суттєво зменшилася – з 18 до 12%.
Також оцінювали кількість тих, хто погодився би на ризиковані пропозиції – такі, як неофіційне працевлаштування, нелегальний перетин кордону, праця на нелегальному виробництві, готовність віддати свій паспорт роботодавцю на період працевлаштування. Якщо людина погоджувалася хоча б на одну з цих пропозицій, її зараховували до уразливої групи щодо торгівлі людьми – у 2011 році таких людей було 14%, у 2015-му – 21%.
Реальна кількість жертв торгівлі людьми за останні три роки може коливатися від 20 до 60 тисяч. Найчастіше українці потрапляли у ситуацію примусової праці – тобто людина виїжджала за кордон на роботу, і там її змушували працювати безкоштовно. Випадки сексуальної експлуатації є приблизно вдвічі менш поширеними. При цьому чим більше в країні можливостей для легального працевлаштування, тим менше тих, хто працює неофіційно, і тим менше жертв торгівлі людьми – це підтверджено опитуванням, що було проведене у Молдові, де після впровадження безвізового режиму з країнами Євросоюзу кількість неофіційно працевлаштованих мігрантів зменшилася.
Наталія Федорович, директор Департаменту сімейної, ґендерної політики та протидії торгівлі людьми Міністерства соціальної політики України, говорить, що згідно з законодавством в Україні передбачено порядок встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, визначено механізм взаємодії органів влади, відповідальних за надання допомоги таким людям, а також, власне, надання матеріальної допомоги та соціальних послуг. Але з цим існують певні проблеми.
“Проблеми пов’язані з тим, що як правило, громадяни України, які стали жертвами торгівлі людьми, неохоче погоджуються розголошувати таку інформацію, особливо в тих областях Україні, де є високим рівень міграції за кордон з метою працевлаштування. Однією з причин небажання звертатися за встановленням статусу мешканці називають побоювання того, що при наступному перетині кордону в них виникнуть труднощі, оскільки їхній статус буде розголошено в будь-якому органі влади“, – говорить посадовець.
Нагадаємо, сьогодні відзначається Всесвітній день боротьби з торгівлею людьми, проголошений Генасамблеєю ООН у 2013 році.
