Справжня робота щодо відходу від інституційної системи в Україні ще не розпочалася – тіньовий звіт для ЄС

В Україні до інтернатних закладів потрапляє дедалі більше людей з інвалідністю та людей старшого віку. Попри ухвалену торік державну стратегію деінституціоналізації кількість закладів поповнюється інституціями нового формату.

Про це йдеться в тіньовому звіті, підготовленому коаліцією громадських організацій до звіту Єврокомісії щодо України у 2024 році.  

Фото: психоневрологічний інтернат в Івано-Франківській області (скриншот із сайту Омбудсмана України)

Реформа деінституціоналізації, яка є одним із зобов’язань України під час вступу до ЄС, передбачає створення альтернатив інтернатній системі для дорослих людей з інвалідністю та людей старшого віку. У грудні 2024 року уряд ухвалив Стратегію реформування психоневрологічних, інших інтернатних закладів та деінституціоналізації догляду за повнолітніми особами з інвалідністю та особами похилого віку до 2034 року.

Попри це справжня робота над викоріненням інституційної культури та позбавленням від інституційної системи ще не розпочалася, зазначається в тіньовому звіті для ЄС.

“На тлі повномасштабної війни, зростання кількості переміщених осіб з інвалідністю та стар­шого віку, руйнування громад, а з ними – і розриву традиційних ланцюгів підтримки проблема інституціоналізації лише загострилася“, – йдеться в аналітичному документі.

У 2024 році в Україні діяло щонайменше 564 інституційних заклади, з яких 259 – інтернати та 305 – стаціонарні відділення територіальних центрів соціального обслуговування з надання сегрегованих послуг (“стаціонарного догляду”). В інституціях перебувають щонайменше 46 тисяч людей. 

Крім того, з’являються інституції нового формату – через те що в громадах немає змоги забезпечити доступним житлом вимушено переміщених осіб з інвалідністю та старшого віку. Зокрема, створення нових філій інституцій відділень не відображається на статистиці числа закладів.

“Також ознаки інституцій прослідковуються в різного роду установах надання реабілітаційних послуг, зокрема для ветеранів. Практика влаштування до інтернатів людей з інвалідністю та осіб старшого віку в кризових ситуаціях поширюється не лише на ВПО, а й на місцевих мешканців”, – зазначається у звіті. 

Також у громадах продовжують відбудовувати інституційну інфраструктуру. Наприклад, для релокованого з прикордонної зони Атинського психоневроло­гічного інтернату в Білопільській громаді Сумської області фактично з нуля створили нову установу з повноцінними комунікаціями та обладнанням.

“Водночас інституційна система залишається величезним споживачем бюджетних коштів та потребує значних фінансових вливань для підтримання своєї діяльності. Комітет ООН з прав людей з інвалідністю звертає увагу на недопущення використання міжнародної фінансової допомоги для підтримки інституціоналізації”, – наголошено в тіньовому звіті.

Українське суспільство здебільшого мало інформоване про масшта­би й неприпустимість інституціоналізації як порушення прав людини, зокрема людей із психосоціальною та інтелектуальною інвалідністю. А держава продовжує представляти інституціоналізацію як одну із соціальних послуг. 

У звіті рекомендується законодавчо обмежити приймання нових людей в інституції та розробити інструменти й план заходів, щоб запобігти потраплянню до інституцій.

Нагадаємо, ZMINA писала, що одним із кроків переходу від проживання в інтернатах до життя в громаді є підтримане проживання. Запровадженню цієї послуги перешкоджають брак фінансування, фахівців та нестача доступного житла. 

Також раніше, чому інтернати треба реформувати і який вигляд повинна мати альтернатива, у коментарі ZMINA розповідала керівниця ГО “Бачити серцем” Олеся Яскевич.