Смерть за мобілку: майстер-клас від правоохоронців і працівників СІЗО

Сергія затримали 2 роки тому, у грудні 2009-го, за нібито груповий напад у ботанічному саду і крадіжку мобільного телефону. З матеріалів справи відомо, що підставою для його звинувачення стало впізнання потерпілої. Викрадений телефон так і не знайшли, як і ймовірних спільників.

Прокуратура порушень не виявила

Кінці цієї справи ведуть у Шевченківське РУ ГУМВС. Те саме, де за загадкових обставин помер студент Ігор Індило. Як розповідав Карпиленко, його почали бити вже під час першого перебування у відділку міліції.

З пояснень прокуратурі Шевченківського району Києва:

«Карпиленко С.М… повідомив, що 26.12.09 близько 14:00 год. його було затримано трьома працівниками ВКР Шевченківського райуправління у кабінеті дільничного інспектора міліції… та доставлено до ТВМ по вул. Прорізній в м.Києві. В приміщенні відділу міліції, в одному із службових кабінетів на другому поверсі, працівники міліції почали звинувачувати його у скоєнні грабежу та наносити удари у різні частини тіла».

Але фатальні наслідки мала, за словами Карпиленка, його спілкування зі слідчими весною 2010 року.

З пояснень Сергія Карпиленка прокуратурі Шевченківського району Києва:

«Наприкінці березня 2010 року до СІЗО… прибув слідчий Чумак В.В., почав погрожувати застосуванням фізичної сили у разі відмови підписати протокол ознайомлення із матеріалами справи, а під час виходу з кабінету для проведення слідчих дій Чумак В.В. наніс один удар правою рукою у живіт. Через два тижні він (Карпиленко – Авт.)відчув різке погіршення самопочуття, почав втрачати свідомість та звернувся за медичною допомогою».

Опитані у ході перевірки факти застосування фізичного та психологічного впливу на підозрюваного міліціонери категорично заперечили. Як зазначив слідчий Шевченківського РУ ГУМВС Віталій Чумак, його спілкування із Карпиленком полягало «виключно у проведенні слідчих дій», таких як додатковий допит і очна ставка.

«Не ті зараз часи, щоб покази силою вибивати», – так прокоментувалитоді ситуацію газеті «Сегодня» у Шевченківському РУВС.

10 квітня 2010 року Сергія Карпиленка відвезли до міської клінічної лікарні швидкої допомоги. Там лікарі поставили йому діагноз у вигляді «закритої травми живота, розриву селезінки, зачеревної гематоми зліва, закритої травми грудної клітини, розриву правої легені, лівобічна пневмонія, післятравматична анемія, геморагічний шок 4 ступеню». Сергія прооперували: вирізали селезінку та частину легені.

Лікар-хірург пояснив прокурорам, що, судячи зі стану травм, вони були отримані за дві доби до того, як Карпиленка доставили в лікарню. Також лікар розповів, що пацієнт скаржився, нібито його побили п’ятеро працівників Шевченківського райуправління за три дні до надходження до лікарні.

«В ході перевірки не встановлено об’єктивних даних щодо зловживання та перевищення службових повноважень співробітниками Шевченківського РУ ГУ МВС України, оскільки… викладені факти спричинення тілесних ушкоджень… свого підтвердження не знайшли», – постановила прокуратура Шевченківського району Києва і у порушенні кримінальної справи щодо неправомірних дії міліціонерів відмовила.

Карпиленка катував …ніхто!

Хто ж побив Сергія Карпиленка? Питання й досі відкрите. Те, що ці травми Карпиленко отримав уже перебуваючи за ґратами, прокуратура визнає, але яким чином він їх отримав, не пояснює.

У Лук’янівському СІЗО від цього про всяк випадок теж відхрестилися. «В ході опитування ув’язнений Карпенко С.М. в письмовій формі пояснив, що за час перебування на території Київського СІЗО з боку співкамерників та працівників установи на нього ніякого фізичного та психологічного тиску не чинилося», – заявив начальник Київського СІЗО Сергій Старенький.

 «Я не стверджую, що били саме в Шевченківському райуправлінні і взагалі в міліції, я цього не знаю, — говорить мати Сергія Зоя Карпиленко. — Але я писала скарги, просила сказати правду: хто так познущався над Сергієм і чому цьому факту не дали оцінку?».

Адвокат Карпиленка Олександр Заруцький веде справу, пов’язану із тортурами, не вперше. Він також займається справою Ігоря Індила, який помер у Шевченківському райвідділку міліції.

Говорячи про Сергія Карпиленка, Заруцький пропонує ставити питання не про те, що його підзахисного катували, а про те, що немає відповіді, як виникли усі ці ускладнення. «Прокуратора це ніяким чином не пояснює. У порушенні кримінальної справи відмовлено, – каже він. – Що найбільш ганебно, прокуратура відмовила у порушенні будь-якої кримінальної справи. А варіантів могло бути безліч: як катування, або як злочин проти життя та здоров’я, або як зловживання чи перевищення повноважень».

Заруцький переконаний: у справах, пов’язаних із тілесними ушкодженнями, особливо коли в людини вирізають орган чи частину органу, розпочати слідчі дії просто необхідно.«Той орган, який вирізають, треба вилучити з лікарні, щоб перевірити, який його стан. За цим можна встановити давність злочину», – заявляє адвокат. За його словами, цього не було зроблено, і на сьогодні це «безповоротно втрачені докази».

Туберкульоз – у подарунок від СІЗО

В останні місяці життя Сергій Карпиленко через ослаблений стан здоров’я в СІЗО захворів на туберкульоз.

«Туберкульоз він підхопив уже там (в СІЗО – Авт.). Камера на 30-40 осіб, а їх там 60. Ви самі розумієте, що на ліжках сплять по черзі. Там можна підхопити все, що завгодно», – каже Зоя Карпиленко.

Олександр Заруцький розповідає, що вперше туберкульоз Сергію діагностували тільки після його адвокатського запиту. «Чомусь писали, що його лікували належним чином, але таке лікування виглядає дивно, бо 13 жовтня йому констатують швидке покращення стану, а вже 19 жовтня його госпіталізують до лікарні знову», – стверджує адвокат.

Заруцький оскаржив постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо неправомірних дій міліції, і 7 липня 2011 року Шевченківський районний суд м. Києвазадовольнив скаргу адвоката. «У вересні я направив запит, що ж відбувається, оскільки мені відомо, що постанова не оскаржена, тобто вона набула чинності. Жодної відповіді немає», – розповів  Олександр Заруцький.

«Хтось тягне час, щоб він (Сергій Карпиленко – Авт.) помер і нічого не розповів. Тоді справу закриють», – говорила Зоя Карпиленко, коли її син ще був живий. Як у воду дивилася. Карпиленко Сергій Миколайович помер 7 листопада 2011 у віці 27 років.

Що скаже суд?

Для Зої Карпиленко повернути добре ім’я сина, хай і посмертно, – справа честі. Вона переконує, що вже з самого початку відчувалося бажання міліції засудити Сергія. Слідство проігнорувало її заяву, що в час скоєння злочину син був дома, а на упізнанні поруч із Карпиленком стояли люди іншої статури, через що, за словами захисту,  потерпіла вказала саме на нього. Зручною жертвою Карпиленко міг стати ще й через те, що був раніше судимий.

Зрештою в апеляційній інстанції вибудована слідчими справа розсипалась. 19 грудня Апеляційний суд Києва скасував вирок від 15 лютого 2011 року, за яким Сергію Карпиленку дали 4,5 роки. Й тепер узагалі невідомо, вкрав він ту мобілку чи ні.

Справу про пограбування направили на додаткове розслідування у прокуратуру Шевченківського району. Ту саму, яка раніше відмовилася порушувати кримінальну справу проти міліціонерів.

Стосовно справи щодо тортур, захист Сергія Карпиленка не бачить перспектив для її зрушення в Україні. Олександр Заруцький хоче звертатися до Європейського суду з прав людини. Як розповів адвокат, скарга буде подана у двох аспектах: стосовно того, що його підзахисному були спричинені тілесні ушкодження, обставини походження яких невідомі, а також на неналежне лікування Карпиленка в умовах слідчого ізолятора.

Якщо Європейський суд визнає порушення з боку держави Україна і присудить штраф, платитимуть його із держбюджету, тобто з кишень українських громадян. Бо, зрештою, хтось має за це все відповісти.

Тетяна Печончик, Центр інформації про права людини, для Теми

Фото автора і з домашнього архіву Карпиленків