Росіяни тримали в полоні разом зі співробітниками ЧАЕС сталкерів, які до початку вторгнення вирішили сходити до Прип’яті
Разом зі співробітниками Чорнобильської АЕС у полоні російських військових опинилися четверо сталкерів із Дніпра та Запоріжжя, які напередодні повномасштабного вторгнення Росії вирішили сходити до Прип’яті.
Свою історію вони розповіли “Суспільне.Дніпро”.
Фото: СуспільнеМаксим, Станіслав, Костянтин та ще один їхній друг 21 лютого, за три дні до початку повномасштабного російського вторгнення в Україну, без дозволу перетнули межу Чорнобильської зони відчуження. Вони хотіли дістатися до покинутого міста Прип’ять, щоб натягнути стропу між двома багатоповерхівками та пройтися нею.
“24 лютого прокинулись о 4-й ранку, ми почали готувати спорядження. Стояли та снідали на одній з багатоповерхівок і почули перший вибух… З вікна відкривався гарний краєвид на всю Прип’ять: з одного боку було видно ЧАЕС, з іншого – кордон з Білоруссю. І саме в тому напрямку були вибухи, здається, кілометрів за п’ять від нас. Після вибухів одразу почули гуркіт ракет, які полетіли над Прип’ятю на Київ”, – розповідає Максим.
Зрозумівши, що коїться, чоловіки вирішили покинути місто та навіть зателефонували до рятувальників, однак ті вже не могли дістатися до зони, а тому всі четверо пішли до АЕС. Хлопці сподівались евакуюватись разом з працівниками станції.
На станції сталкерів обшукали нацгвардійці, перевірили документи, забрали телефони та відправили в безпечне місце в підвалі, де вони провели три дні. У цей час на ЧАЕС зайшли російські військові.
“Третього дня ми зустріли начальника зміни станції. Він запропонував нам вийти з підвалу та допомагати на кухні дівчатам. Там було на той час три кухарки”, – пригадує Максим.
У їдальні на другому поверсі друзі працювали майже місяць до 20 березня. Російські ж військові розташувались у їдальні на першому поверсі. Частина кухарського обладнання була там, тож чоловіки щодня перетинались із солдатами.
“Ми не думали, що вони настільки тупі, до нашої комунікації. Тому що те, що ти бачиш по телевізору, – це все їхні методички. А тут ти це бачиш у реальному житті. І тобі всі питання як по шаблону ставлять: де тут американські військові? Де бази НАТО?” – ділиться враженнями від спілкування з окупантами Станіслав.
Фото: Суспільне“Тільки ми починаємо спілкуватися, виявляється, що в нас дуже великий конфлікт світоглядів. Вони знають нашу Революцію гідності як “переворот”. Не змогли пояснити росіянам, що в нас у країні президент, якого ми обираємо, і що він змінюється в нас зазвичай раз на п’ять років”, – каже Костянтин.
Спочатку настрій у російських військових, за словами хлопців, був піднесений, однак згодом він змінився. Всі новини, окрім тих, які доносили солдатам їхні офіцери, були про неймовірну кількість втрат Росії в Україні.
На третьому тижні до станції прибули російські військові з-під Києва, які розповіли про ситуацію там.
“Після цього військові на станції стали випивати, багато сваритися між собою. Хтось комусь доводив, що треба тікати. Потім до них ще й дійшла новина, що рубль обвалився. Було дуже приємно спостерігати за тим, як вони на це реагували”, – зізнається Максим.
З Максимом спілкувався кухар російських військових на ім’я Дмитро:
“Сказав, що його основною мотивацією була іпотека. Він підписав контракт, узяв квартиру під якийсь відсоток і до кінця служби має за це відпрацьовувати. Кухар казав, що йому два роки лишилося до пенсії, отже йому приблизно 43. Служить, казав, років із 20. Побував у Сирії, і це був єдиний раз, коли він виїздив за межі Росії”.
Розмовляв з Максимом і ще один військовий, якого також звали Дмитро:
“Він нахвалював татуювання в одного з їхніх бійців на плечі. Запитав у нас: “Ви знаєте, пацани, що таке партак? Це татухи, які на зоні б’ють”. Ми питаємо: ти що, на зоні був? Він притих, але потім сказав, що відсидів два строки і, щоб на третій не піти, вступив до армії. Сидів за крадіжку та бійку. На татуюванні, яке йому сподобалося, була якась морда, чи то лева, чи то тигра”.
Фотографія російських військових на ЧАЕС, яку зробили сталкери. Фото: СуспільнеНеабияк усіх чотирьох друзів здивувало ставлення російських військових до небезпеки радіації. Так, перед походом на кухню всім видавали особисті накопичувачі – пристрої, з яких можна зчитати інформацію, скільки радіації ввібрав організм. Їх треба було носити постійно поверх одягу, й коли російський кухар Дмитро побачив пристрій, то почав розпитувати щодо нього:
“Ми йому пояснили, він не зрозумів: а навіщо?.. Ми почали розповідати, що це (радіація. – Ред.) дуже небезпечно і через тиждень вже можна не сподіватися мати колись дітей. Якось цей Діма почав говорити, що в нього болять коліна. Наша кухарка почула ці скиглення та каже: “Це перші ознаки. У нас у всіх тут колінні суглоби штучні, так що ти ще трохи зачекай”. Він, звичайно, не повірив. Але після таких випадків ставлення до того, де вони перебувають, у них змінилося”.
Евакуюватись із ЧАЕС хлопцям вдалося під час першої за місяць ротації персоналу. Російський генерал, який зайшов до автобуса, де сиділи хлопці, розповів, що сам був ліквідатором на ЧАЕС у 1986 році.
“Потім почав говорити про братній народ та радянський союз. Цей генерал стояв спиною до Чернігова, а Чернігів увесь затягнутий чорним димом, чутно вибухи, які не стихають. І він стоїть, розповідає про братній народ. Хотілося його вдарити”, – зізнається Максим.
Потім друзі дісталися до Славутича, де їх опитали правоохоронці. Ще деякий час, поки російські військові намагалися взяти місто, вони виходили разом з містянами на мітинги, а невдовзі поїхали до Києва, а далі до Дніпра.
Чоловіки кажуть, що цю пригоду запам’ятають на все життя.
