Росіяни приховують місце перебування херсонця Артура Давегліса, незаконно засудженого до понад 11 років ув’язнення

Мешканця Херсона Артура Давегліса російські силовики затримали у вересні 2022 року. Після утримання в окупованій Чаплинці його перевезли до Ростова-на-Дону. Там його засудили до 11,5 року колонії суворого режиму за “шпигунство”. На початку 2024 року Артур опинився у виправній колонії № 15 у Батайську Ростовської області, звідки його перевели до невідомого місця несвободи. Відтоді родина не знає, де саме він перебуває.

Про це телеканалу “Суспільне. Херсон” розповіла його мати Ольга Давегліс. 

Артур Давегліс. Фото: “Суспільне. Херсон”

До великої війни Артур працював юристом у Херсонському вищому училищі фізичної культури. 24 лютого 2022 року він пішов до військкомату, щоб долучитися до оборони країни. Однак, за словами Ольги, поставити відповідну печатку у військовий квиток йому не встигли.

“Там була така суєта, і навіть не встигли поставити у військовий квиток якусь печатку. Вдень, десь о 12-й, син зателефонував – і потім я нічого не знала про нього“, – розповідає мати.

Артура разом з іншими чоловіками скерували під Антонівський міст. 26 лютого його матері зателефонували з лікарні Лучанського й повідомили, що син дістав поранення та переніс операцію. Тоді ж вона дізналася, що волонтери вивозили поранених бійців з-під обстрілів власними автомобілями.

Також мати дізналася, що Артур, попри свій стан, витягнув з машини, яка палала, побратима.

Під час окупації міста батьки Давегліса переховували поранених удома. Після одужання Артур залишився в Херсоні.

“Він мені сказав: “Я не буду виїжджати з Херсона. Я краще буду партизаном“, – каже Ольга.

5 вересня 2022 року, о четвертій ранку, до квартири Давеглісів увірвалися близько 20 представників Росгвардії, ФСБ і СОБРу. Вони вибили двері, повалили жінку на підлогу й одягли на неї наручники.

“Мене обличчям у підлогу, наручники, і все. Я нічого не встигла зробити“, – каже Ольга.

Після цього жінці надягли на голову мішок і відвезли до будинку, де жив Артур. Будівлю оточили з усіх боків, а Ольгу підвели до дверей квартири сина. За словами жінки, силовики погрожували вбити її, якщо Артур не відчинить двері.

“Вони йому кажуть: “Або ти зараз відчиняєш двері і піднімаєш руки, або мізки твоєї мами зараз по всьому під’їзду будуть”. Звісно, він відчинив двері“, – згадує матір.

Після цього Артура повалили на бетонну підлогу та почали заламувати йому руки. Йому на голову натягли мішок, а руки скували кайданками.  

Окупанти змусили Ольгу обшукувати будинок сина. Після цього жінку вивели на вулицю, а Артура посадили до машини та вивезли в невідомому напрямку.

“Він мені встиг сказати: “Мамо, іди, не бійся, роби все, що вони скажуть“, – пригадує вона.

Родина дізналася, де утримують Артура, лише через 10 днів. Ольга разом із близькими об’їжджала місця, де могли перебувати затримані, і намагалася передати синові передачу.

“Коли ми приїхали на Теплоенергетиків, 13, і попросили передати посилку такому-то, нам відповіли, що він погано поводиться і йому нічого не належить. Тоді ми й зрозуміли, що він там“, – розповідає Ольга.

Охоронець запропонував жінці написати заяву про те, що вона хоче переконати сина співпрацювати з окупаційною владою. В обмін на це їй обіцяли дозволити побачення з Артуром. Ользі наказали під час зустрічі плакати й переконувати сина, що вона помирає. Вона відмовилася виконувати цю вимогу, після чого їй сказали, що в такому разі побачення не буде.

У жовтня 2022 року Артура вивезли з Херсона до Чаплинки. Коли Ольга приїхала передати синові посилку, ворота вже були зачинені, а охоронець повідомив, що затриманих вивезли ще вранці.

Пізніше інший звільнений бранець розповів Ользі, що її сина перевозили в багажнику джипа. За словами свідка, під час переправи через річку Артур почав співати. Його пісню підхопили люди, які стояли на березі.

23 лютого 2023 року, у день свого народження, Артура вивезли до СІЗО-1 у Ростові. 13 березня там відбувся суд, на якому його засудили до 11,5 року колонії суворого режиму за “шпигунство”.

Того ж дня Артуру дозволили зателефонувати матері.

“Він сказав, що живий і здоровий. “Не хвилюйся. Все буде добре”. І каже: “Мамо, не подавай на апеляцію, бо так ще більше накидують“, – розповідає мати.

На початку 2024 року родина дізналася, що Артур перебуває у виправній колонії № 15 у Батайську Ростовської області Росії. Протягом чотирьох років Ольга надсилала синові листи, однак жоден з них до нього не дійшов – усі вилучали під час перевірки.

3 вересня 2026 року Артура перевели до іншого місця утримання, однак куди саме його вивезли, досі невідомо.

Після зникнення сина Ольга звернулася до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими та надіслала офіційний запит Уповноваженому Верховної Ради з прав людини Дмитру Лубінцю.

“Зараз ніякої інформації, де перебуває Артур, у мене немає. Ми всюди його в розшук подаємо“, – каже жінка.

У липні-серпні 2026 року Ользі повідомили звільнені полонені, що бачили її сина під час прогулянок у колонії в Батайську.

“Суспільне” запитало в Офісу Омбудсмана, який статус має Артур Давегліс і чи може відсутність печатки у військовому квитку перешкодити його внесенню до списків на обмін. Там пояснили, що статус визначають за сукупністю обставин, зокрема тим, як людина потрапила в полон, чи брала участь у бойових діях, а також наявними документами та свідченнями. Тому відсутність печатки не має перешкоджати роботі над звільненням, якщо обставини підтверджують статус військовополоненого.

Нагадаємо, що звільнені з російської неволі українці та родичі полонених і цивільних закликали європейських політиків порушувати питання їхнього повернення під час кожних перемовин з Росією. Також вони наголосили, що необхідно скоординувати роботу вже наявних міжнародних механізмів щодо їхнього звільнення.

В осінній сесії ПАРЄ брали участь звільнений цивільний Костянтин Давиденко, ексвійськовополонений Іван Дібров, дружина бранця Кремля Люсьєна Зіновкіна та мати полоненого Ірина Луценко. У Страсбурзі вони також зустрічалися з президенткою ПАРЄ Петрою Байр і представниками політичної групи Альянсу лібералів і демократів за Європу.

Давиденко, який провів у російській неволі сім з половиною років, зазначив, що міжнародні механізми для захисту цивільних бранців уже існують, але між ними немає належної координації.