Російські військові 9 днів тримали в полоні й катували фіксера французького радіо Radio France

Російські військові 5 березня викрали фіксера французького радіо Radio France Нікіту (ім’я змінено) у селищі в центральній Україні, катували його і протримали в полоні дев’ять днів.

Про це повідомляє правозахисна організація “Репортери без кордонів”, представники якої поспілкувалися з фіксером після його звільнення з полону.

Ілюстрація з книжки “Дірка” Сергія Захарова, який 2014 року потрапив до в’язниці “Ізоляція” на Донбасі

За даними організації, 8 березня вони отримали сигнал від Radio France про зникнення фіксера та розпочали його пошуки.

Як розповів Нікіта, у полоні його били, катували електрострумом, тримали в крижаному підвалі з водою, допитували, не давали їжі впродовж 48 годин. Також фіксера кинули до рову поруч з мертвим собакою і влаштували імітацію страти: солдат, що стояв над ровом, вистрілив, і куля зачепила його голову. Згодом Нікіту відвезли до лісу та прив’язали до дерева і так допитували п’ять днів. Потім його звільнили.

Згідно з висновками лікарів, Нікіта отримав гематоми в ділянці голови та по всьому тілу, набряк правої ноги та оніміння кінцівок через удари електрострумом.

“Репортери” зауважують, що свідчення фіксера були перевірені в розмовах з іншим полоненим, звільненим разом з Нікітою, з його родиною, журналістами Radio France, з якими Нікіта працював перед викраденням. Організація надасть ці свідчення прокурору Міжнародного кримінального суду як доповнення до двох скарг, наданих ними 4 та 16 березня. 

“Нікіта надав нам моторошні свідчення, які підтверджують лють воєнних злочинів, що скоює російська армія проти журналістів. Передати його свідчення прокуророві МКС – це найменшe, що ми можемо зробити для цього хороброго фіксера”, – зазначив генеральний секретар “Репортерів без кордонів” Крістоф Делуар.

Нижче розповідь Нікіти, яку публікують “Репортери”.

5 березня Нікіта супроводжував групу спецкорів Radio France, які робили репортажі в центральній частині країни, неподалік селища, де його родина знайшла притулок. У готелі, де зупинилися журналісти, він дізнався, що дорога до села, де мешкає його родина, вільна. У регіоні велися масивні бомбардування, тож він вирішив дістатися туди й перевірити, чи на місці рідні, і потім вивезти їх. Він узяв машину журналістської групи, звільнив її від апаратури.

Коли він їхав на автівці з написом “Преса”, його в лісосмузі поруч з узбіччям перестріла російська ДРГ. Машину обстріляли з автомата. Він нарахував від 30 до 40 пострілів. Схилившись на бік, Нікіта натиснув на газ, але врізався в дерево. Врятований подушкою безпеки, він кричав, що він цивільний, підняв руки, щоб довести, що не має зброї, та вийшов з автівки. Він нарахував шість військових, які мали білу стрічку, пов’язану на нозі. Вони його схопили та кинули на землю, обшукали та побили. Його сприйняли за військового, який перевіряв місцевість, щоб скорегувати вогонь артилерії.

Натягнувши йому шапку на очі, військові відвели Нікіту в дім, що стояв за декілька хвилин від місця затримання. Військові переглянули інформацію з його телефона та знайшли повідомлення щодо його професійної діяльності – пошук куленепробивних жилетів, визначення маршрутів. Після цього військові витягли його з дому та поставили до стіни. Вони зняли його шапку, лезо ножа зачепило його око, вони погрожували порізати йому обличчя. Нікіта пояснив, що він фіксер та перекладач для іноземних журналістів, але його продовжили бити прикладом автоматів по обличчю та тілу. Він відчув, як зуби кришаться в роті та спльовував кров. Його кинули до рову поруч з мертвим собакою та влаштували імітацію страти: солдат вдавав, наче перевіряв, як стріляє зброя, куля зачепила голову Нікіти.

Далі військові відвезли його до своєї дислокації в лісі. Нікіта розповів, що йому на очі насунули шапку і він не міг бачити, але чув, що в таборі налічується близько сотні солдатів, бронемашин та артилерія. Його прив’язали до дерева, в нього вкрали обручку та залишили босоніж. Того дня військові били його прикладом та залізними прутами по ногах. Від болю Нікіта декілька разів втрачав свідомість. За його словами, солдати, схоже, робили це заради гри.

Його кілька разів переміщували від одного дерева до іншого. У лісі він провів три дні, прив’язаний з руками за спиною до дерев. 6 березня його допитав військовий, який, вважав Нікіта, є полковником. Фіксера допитали про його діяльність. Ще два дні Нікіта залишався зв’язаним у лісі. Його вже не били, поруч були прив’язані інші цивільні, один з них пізніше був звільнений разом з Нікітою.

8 березня його відвезли в бронемашині з цим другим полоненим та ще одним кудись за 40 хвилин звідти. На місці військові викинули його з бронемашини на землю. Один солдат сів йому на спину. Його знову почали допитувати: військові думали, що він шпигун, який прикривається роботою фіксера.

Його катували електрострумом. Оскільки Нікіта був притиснутий обличчям до землі, він не зміг сказати, яким інструментом його катували. Але він розповів про три чи чотири електроудари упродовж від п’яти до десяти секунд щоразу. Двох інших цивільних, що їхали з ним, також катували. Той, з ким змогли поспілкуватися RSF, розповів, що йому на голову натягнули пакет, щоб не дати дихати, і що його жорстоко били.

Військові змусили Нікіту написати та підписати лист про підтримку російської армії та вторгнення в Україну. Трьох цивільних потім відвели зв’язаних, із зав’язаними очима в погріб, який був наповнений водою. 10 березня їх перемістили до іншого погребу, де до них привели ще одного полоненого, колишнього українського високопосадовця.

12 березня полоненим оголосили, що їх звільнять наступного дня. 13 березня Нікіту відпустили в лісі після години дороги. Він думав, що його стратять, і побіг, але пострілів не було. Згодом він вийшов на дорогу. Після того як він знову зустрів російських солдатів та думав, що його візьмуть у полон, Нікіті вдалося сісти в автівку з цивільними українцями. “Якщо ви його не візьмете, – сказав військовий цивільним, що вагалися, – ми прикінчимо його на місці”.