Роботодавці порушують трудові права цивільних бранців, звільняючи їх без будь-яких пояснень – “Цивільні в полоні”
Закон “Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин” передбачає, що за людиною, яка зникла безвісти за особливих обставин, зберігаються місце роботи, обіймана посада та середній заробіток. Однак цивільні бранці розповідають, що після повернення з російської неволі їх звільняють з роботи без будь-яких пояснень.
Про це виданню ZMINA повідомили представниці ГО “Цивільні в полоні”.
Олена Ягупова. Фото: “Цивільні в полоні”Одну з таких історій розповіла колишня бранка Олена Ягупова. Вона пропрацювала на держслужбі 24 роки. За три місяці до повномасштабного вторгнення жінка влаштувалась архіваріусом у комунальне некомерційне підприємство “Спеціалізована медико-санітарна частина” у місті Енергодар.
Після 24 лютого 2022 року керівництво підприємства виїхало з Енергодара. До того як до міста ввійшли російські війська, відділ кадрів віддав усім працівникам трудові книжки. Це пояснили тим, що росіяни можуть вилучити всю документацію на підприємстві та використати її у своїх цілях. Ягупова віднесла додому свою трудову книжку, яку вона потім знайшла, повернувшись із полону. У такий спосіб жінка продовжувала залишатися на своїй посаді й виконувала свої трудові обов’язки.
“Ми підтримували з керівництвом телефонний зв’язок та відправляли їм робочі табелі. Навіть коли були сильні обстріли, ми повинні були бути на робочому місці. Якщо ти не виходив на роботу, то мав узяти вихідний за власний кошт. Це було примусово, і нікого не цікавила твоя безпека”, – розповідає жінка.
І так усе відбувалося до того моменту, коли її незаконно затримали в жовтні 2022 року. Через шість місяців перебування в російській неволі вона повернулася додому на окупованій території, але невдовзі через побоювання за власну безпеку виїхала на підконтрольну українській владі територію, де певний час проживала в місті Запоріжжі. Туди ж переїхали всі державні установи Енергодара, включно з комунальним підприємством, де працювала Ягупова.
29 квітня 2023 року Олена відвідала міську військову адміністрацію (МВА) Енергодара, щоб з’ясувати, коли вона може вийти на роботу. Пізніше телефоном їй повідомили, що вона нібито перед своїм незаконним затриманням написала заяву про відпустку за власний кошт, яку їй ніхто так і не показав.
“Оскільки я не вийшла на роботу (жінка перебувала в неволі. – Ред.), то вони вирішили мене здихатися. Тоді я спілкувалась із Дмитром Орловим (мер Енергодара. – Ред.), який знав про моє викрадення. Через тиждень після нашої зустрічі, тобто в травні 2023 року, мене до себе запросив Іван Самойдюк (заступник мера Енергодара. – Ред.). Він запропонував підписати заяву про поновлення на посаді з 1 червня 2023 року. Я підписала папери, і три місяці мені надходили на картку кошти. Після цього мені мали повідомити, коли я маю повернутися на своє робоче місце, але зі мною ніхто так і не зв’язався. Тож на роботу я так і не вийшла”, – пояснює Ягупова.
Протягом року жінка начебто постійно телефонувала Самойдюку, намагаючись з’ясувати, коли вона може нарешті вийти на роботу. Але щоразу він нібито казав Ягуповій, що вони це питання розв’язують і їй треба почекати. Через три місяці гроші на картку перестали надходити, а коли жінка зателефонувала до МВА, там їй сказали, що начебто немає фінансування.
У червні 2024 року, коли Ягупова проходила реабілітацію в центрі психічного здоровʼя “Лісова поляна”, вона дізналася, що комунальне підприємство у квітні 2024 року призупинило з нею трудові відносини. На її запит до енергодарської міської військової адміністрації надійшла відповідь, що вона дійсно там більше не працює.
Дізнавшись про своє звільнення, Олена почала судитися з комунальним підприємством щодо свого поновлення на посаді. КП виграло цей суд, але жінка вирішила боротися далі й подала на апеляцію, яка досі розглядається.
“Посадовці сказали на суді, що я їм не повідомила про своє повернення на підконтрольну українській владі територію. Це неправда, оскільки, опинившись у Запоріжжі, я спілкувалася з начмедом і приходила до МВА. Щоб виграти цю справу, вони наймали приватного адвоката. Мені ж доводилося скрізь шукати гроші, щоб оплатити послуги свого адвоката, який так і не зміг мене захистити. І суд чомусь не повірив мені та не взяв до уваги виписки з банківського рахунку за три місяці, коли я отримувала кошти… Я навіть не прошу їх повернути мені зарплатню, просто хочу, щоб мене поновили на роботі”, – із сумом каже колишня бранка.
Після цього юристи з благодійного фонду “Право на захист” порадили Олені подавати заяву про порушення її трудових прав до ЄСПЛ, що вона має намір зробити.
За словами Ягупової, представники органів місцевого самоврядування обіцяли їй допомогти з роботою, оскільки в неї не було грошей на лікування та реабілітацію. Однак у Кам’янсько-Дніпровській міській військовій адміністрації їй так нічого і не запропонували.
“Андрій Грицюк, який зараз очолює Кам’янсько-Дніпровську МВА, не взяв мене на роботу, хоча в мене є чималий досвід роботи на держслужбі. До програми соціально-економічного розвитку МВА навіть не внесли пункт про допомогу звільненим цивільним. Там лише є згадка про надання фінансової допомоги за зруйноване майно людям, які постраждали від військової агресії. Тобто ми нікому не потрібні”, – обурюється Ягупова.
Жінка вважає, що з нею обійшлися несправедливо, тому вона продовжить боротися за свої права. Олена наголошує, що найнезахищенішими в Україні є люди, яких звільняють з російського незаконного утримання поза обмінами. Адже їм щодня доводиться боротися за “місце під сонцем”.
“Людину відпустили. Поки вона оформить усі ці статуси та поновить документи, їй треба за щось жити. Наприклад, платити за оренду квартири. У такій ситуації людині могла б допомогти своя ж громада, тобто МВА, виділивши пару тисяч на деякий час”, – вважає Олена.
Одна зі співзасновниць ГО “Цивільні в полоні” Карина Дячук підтверджує, що випадки, коли роботодавці звільняли цивільних, яких росіяни незаконно утримували в неволі, є непоодинокими. Попри те що, звільняючи незаконно ув’язнених цивільних, вони в такий спосіб порушують законодавство. І це стосується не лише приватних компаній, а й державних установ. Хоча в законі чітко прописано, що на час перебування людини в російській неволі за нею зберігається робоче місце навіть без виплати заробітної платні.
“Після повернення звільненим цивільним доводиться через суд поновлюватися на роботі, витрачаючи кошти на адвокатів. Не кажучи вже про психологічний аспект. До речі, жодних санкцій за подібне порушення з боку роботодавців теж не передбачено. Тобто фактично людина після полону залишається беззахисною: ані роботи, ані зарплати”, – зазначає активістка.
Дячук підкреслює, що на відміну від військовополонених, яким продовжують виплачувати заробітну платню, цивільні нічого не отримують. Перебуваючи в російських катівнях, вони позбавлені такої можливості, оскільки це не передбачено законом.
“Якби це було прописано в законі, то цивільний після свого повернення, окрім 100 тисяч гривень на рік, які держава виплачує за незаконне позбавлення свободи, міг би розраховувати на зарплатню, яка б накопичувалася на його рахунку. Але наразі така опція відсутня. Було б добре зрівняти трудові права військових та цивільних, які знаходяться в полоні в рівних умовах, а саме, не тільки зберігати за цивільними робочі місця, але й їхню заробітну плату за період перебування в полоні. Це, на нашу думку, було б справедливо.”, – каже Карина.
Як раніше розповідала ZMINA, колишня посадовиця з міста Кам’янка-Дніпровська Запорізької області Олена Ягупова є постраждалою від торгівлі людьми. Перед тим як опинитись у російському рабстві, жінка пережила викрадення з власного будинку. Потім її незаконно утримували в місцевому відділку “поліції”, а згодом перевезли до ізолятора тимчасового тримання в селі Велика Білозірка. Після цього її вивезли до міста Василівка, звідки нібито депортували з окупованої частини Запорізької області. Однак насправді Олену передали російському командиру інженерних військ, який керував розбудовою другої лінії оборони на запорізькому напрямку. Саме він тримав жінку два місяці в рабстві й змушував працювати на російських військових.
За два місяці Олену відпустили, і вона через деякий час виїхала з окупованої Кам’янки-Дніпровської на підконтрольну українському уряду територію. Протягом усіх місяців незаконного тримання та експлуатації жінка зазнавала тортур, ґвалтування та психологічного тиску. Після пережитого в неї діагностували черепно-мозкову травму потиличної частини голови, травми тазостегнового та плечового суглобів. Також психіатри встановили, що в жінки з’явився посттравматичний стресовий розлад. Згодом їй призначили другу групу інвалідності.
Центр прав людини ZMINA разом з українськими та міжнародними партнерами документує насильницькі зникнення, затримання та викрадення цивільних осіб на тимчасово окупованих територіях. Якщо ваші рідні зникли або ви маєте побоювання, що їх могли викрасти, – напишіть, будь ласка, на нашу електронну адресу ys@zmina.ua. Наш представник зв’яжеться з вами.
Отримана інформація за згодою заявника буде використана для звернень до національних та міжнародних слідчих органів, а також міжнародних організацій для внесення ними інформації до періодичних звітів, зокрема до Комітету ООН проти тортур, Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідувань подій в Україні, Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, Міжнародного кримінального суду тощо, для документування та подальшого розслідування скоєних воєнних злочинів в Україні й притягнення винних до відповідальності.
