Рішення для ветеранів на місцях досі ухвалюють, не залучаючи їх до процесу, а ГО дедалі більше виконують роботу уряду – дослідження
Попри зростання ролі ветеранських спільнот в Україні їх майже не залучають до ухвалення рішень у громадах, що в підсумку призводить до формування політик, відірваних від реальності, а громадські організації з часом дедалі більше зайняті соціальною реінтеграцією військових, які повертаються з фронту.
Про це йдеться в дослідженні благодійного фонду “Право на захист”.
Ілюстраційне зображення. Фото: Yannis Behrakis / ReutersДослідники вивчили ситуацію у Вінницькій, Київській, Чернігівській, Полтавській та Дніпропетровській областях, для чого поспілкувалися з більш ніж пів сотнею організацій, які працюють з ветеранами, і провели фокус-групи з ветеранами та представниками місцевої влади.
На обласному рівні, як помітили, посадовці значно краще знають та впроваджують у роботі урядову стратегію ветеранської політики, ухвалену до 2030 року, а от на нижчому рівні, окрім поганої обізнаності про стратегію, додатково мають інші труднощі. Найчастіше згадують брак грошей, який впливає на брак кадрів, нестачу приміщень і і оснащення, слабко розвинутий психологічний напрям підтримки та загальний низький рівень довіри ветеранів до влади.
“…Часто вказували на небажання ветеранів звертатись до органів влади для задоволення своїх потреб, відвідувати громадські заходи, що проводять ветеранські простори. Зі спостережень, як органи місцевого самоврядування, так і організації громадського сектору ветерани закриваються у собі після повернення до громад, часто не йдуть на контакт, мають низьку довіру до державних установ як до надавачів підтримки. Варто наголосити: таке спостереження часто роблять у контексті звернень за психологічною допомогою ветерана(ками) та військовими. Ветерани відмовляються від отримання психологічної допомоги через недовіру до влади, стигматизацію користування послугами психологів та психіатрів, сумніви щодо конфіденційності звернень”, – діляться дослідники розповідями респондентів.
З 28 опитаних ветеранів лише восьмеро згадали про збір їхніх потреб у громадах, а там, де згадали про таке, цим займалися самі ветерани, громадські організації чи фахівці із супроводу. Один з опитаних з Полтавщини працює фахівцем із супроводу, тож поділився досвідом роботи.
“…Я побратима за ручку водив, і ми з ним чуть не посварилися окончательно. Тобто дзвонити, комусь питати, що йому потрібно, – я таке робив пару разів і потрапив на агресію. Якщо наш брат не готовий отримувати допомогу – то йому силоміць її надавати не потрібно. Все, що я особисто пройшов, – це мій кейс. Тому прозвони я не роблю і вважаю, що фахівець цього не повинен робити, бо хлопців дуже багато. Кожен приходить у різному емоційному стані. Я подзвоню двом-трьом, мене накачають, я вже сиджу з нервовим…” – ділиться чоловік, який став до лав війська ще за часів АТО.
Для більшості опитаних ветеранів найкращим джерелом підтримки в поверненні до цивільного життя стала родина та близькі люди. Для значної частини також важливу роль відіграли побратими, ветеранська спільнота, громада, громадські організації та фахівці із супроводу, серед яких чимало ветеранів.
Дослідники кажуть, що нині формується ветеранська інфраструктура, але не державна, а громадська. Саме ГО виконують майже всі ключові функції соціальної реінтеграції, як-от 96% досліджених організацій надають консультаційну підтримку, 71% – психологічну допомогу, а 67% – юридичні послуги.
“Але без державного фінансування, без стабільних приміщень і без кадрового резерву”, – нагадують благодійники.
В урядовій стратегії ветеранської політики, розрахованій до 2023 року, головною метою називають розвиток людського капіталу – щоб у суспільстві поважали тих, хто повернувся зі служби, а самі ветерани могли впливати на державну політику. Місцеву владу в цьому процесі бачать як першу “точку дотику” з цивільним життям, але чимало громад зосереджені лише на виплатах пільг, субсидій та соцдопомоги.
Фахівці, які вивчали наявну ситуацію, називають основними проблемами брак коштів, недооцінювання можливостей громадянського суспільства й соціально орієнтованого бізнесу та відсутність нормальної комунікації між інституціями та спільнотами.
Нещодавно уряд передав до парламенту проєкт нової ветеранської політики, бо її регулює закон, ухвалений ще 1993 року.
Інфографіка з оглядового досьє Дослідницької служби ВРУ щодо підтримки ветеранів, якою зайняті десятки відомств: частина з них дублює зусилля іншихНагадаємо, що цьогоріч на Київщині ветеранів учили, як ефективніше відстоювати інтереси, спілкуючись із владою в громадах.
Правозахисники звертали увагу, що серед українських військових бракує знань про власні права, які б допомагали як під час служби, так і після демобілізації.
