Правозахисники просять парламент доопрацювати статтю про катування в Кримінальному кодексі, щоб вона не суперечила міжнародним стандартам

В українському кримінальному законодавстві дефініції катувань лише частково відповідають міжнародним стандартам, зокрема Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (1984) та Європейській конвенції про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (1987).

Таких висновків дійшла Коаліція громадських організацій, яка уклала альтернативний звіт для Комітету ООН проти катувань.

Стаття 127 Кримінального кодексу визначила катування як умисне заподіяння сильного фізичного болю або моральних страждань шляхом насильницьких дій з метою примусу до вчинення будь-якої дії всупереч волі особи, покарання, залякування або дискримінації. Водночас, згідно із цією ж статтею, суб’єктом катувань може бути будь-яка особа і , яка досягла віку кримінальної відповідальності, незалежно від того, чи є вона представником державної влади.

Це прямо суперечить профільній ратифікованій Україною Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання.

Правозахисники пояснюють, що, відповідно до статті 1 конвенції, суб’єктом катувань визнається представник державної влади або інша особа, яка діє:

• з офіційної посади, за наказом чи з мовчазної згоди представника державної влади;
• у разі якщо такі дії вчиняються приватною особою без залучення державних органів, це не вважається катуванням у розумінні конвенції, хоча може кваліфікуватися за іншими статтями, що передбачають відповідальність за насильство.

Тобто суб’єктом катувань може бути лише функціонер держави – “спеціальний суб’єкт”.

Відповідно до українського законодавства та правозастосовної практики правоохоронці можуть відкрити кримінальне провадження та надалі притягнути до відповідальності за катування будь-яку особу, незалежно від її зв’язку з державними органами. Наприклад, у контексті домашнього насильства, кримінальних протистоянь або злочинів на ґрунті ненависті.

“Такий підхід розмиває не тільки статистику, а й негативно впливає на захист постраждалих. Адже катування вимагають особливого підходу в розслідуванні, експертизі та кваліфікації, і відсутність такого акценту може призвести до невідповідності взятим міжнародним зобов’язанням держави у сфері превенції та розслідування цього типу злочинів”, – пояснюють автори альтернативного звіту. 

У грудні 2022 року парламент ухвалив Закон “Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення відповідальності за катування” № 2812-IX29, додавши зміни до статті 127 КК частиною 3, де запровадив спеціальний суб’єкт цього злочину. 

“Діяння, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені представником держави, зокрема іноземної, – караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років”, – мовиться в статті. 

Правозахисники також проаналізували статті в законодавстві щодо звільнення від покарання за скоєння злочину – стаття 85 “Звільнення від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування”, стаття 86 “Амністія”, стаття 87 “Помилування”.

Вони виявили, що злочин катування не входить до переліку злочинів, які мають обмеження із застосування норм, що дозволяють уникнути покарання. Законодавець до цієї категорії зарахував лише осіб, які були засуджені за вчинення кримінальних правопорушень, пов’язаних з: 

• корупцією;
• порушенням правил безпеки дорожнього руху;
• експлуатацією транспорту особами, які керували транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Такі особи можуть бути звільнені від відбування покарання в порядку помилування після фактичного відбуття ними строків. 

Коаліція громадських організацій закликає парламент погодити з міжнародними стандартами визначення спеціального суб’єкта злочину, передбаченого статтею 127 Кримінального кодексу України “Катування”. Пропонується встановити відповідальність за катування виключно для представників органів державної влади, які безпосередньо вчиняли ці дії або якщо катування відбувалося за їхньою прямою вказівкою чи наказом.

Вони також закликають правоохоронців кваліфікувати дії осіб, якщо вони не є функціонерами держави або не діють за їхнім наказом, що становлять схожий на катування характер злочину, виключно за іншими відповідними статтями Кримінального кодексу – побої, насильство, мордування тощо. Необхідно водночас посилити відповідальність за скоєння подібних злочинів.

Крім того, вони просять народних обранців внести засуджених за статтею 127 КК до переліку осіб, що можуть бути звільнені від відбування покарання в порядку амністії чи помилування лише після фактичного відбуття ними строків, встановлених частиною 3 статті 81 КК.

Під час створення альтернативного звіту автори ставили за мету всебічно висвітлити питання дотримання права людини на особисту гідність. У звіті констатується прогрес, досягнутий Україною у сфері протидії катуванням як систематичним порушенням у сфері кримінальної юстиції, а саме розвиток Національного превентивного механізму, часткова імплементація Стамбульського протоколу тощо. У ньому представлено позицію щодо ситуації з катуваннями та іншими формами жорстокого поводження в Україні, що має допомогти експертам комітету максимально повно розібратися в проблемах у цій сфері.

16 квітня 2025 року правозахисні організації обговорили з органами влади альтернативний звіт до Комітету ООН проти катувань.