Виїзд з окупації: правозахисники про чотири перепони для тих, хто не має підтвердження громадянства України

Молоді люди, які не мають документів для підтвердження українського громадянства, стикаються щонайменше з чотирма ключовими перепонами під час виїзду з тимчасово окупованих територій.

Про це розповіли юристи Коаліції громадських організацій, що опікуються захистом прав постраждалих від збройного конфлікту, та волонтери в коментарях медіа ҐРУНТ.

Перша перепона – відсутність чіткої інформації про алгоритм виїзду. Молоді люди часто не знають, якими маршрутами можна виїхати, які документи брати із собою і куди звертатися по допомогу.

“Є й такі, хто взагалі не знає, що можна виїхати. Мені вдалося знайти інструкції тільки за 2021 рік. І то незрозуміло, який пункт пропуску працює, а який – ні”, – розповіла ҐРУНТу 20-річна Поліна, яка нещодавно виїхала на підконтрольну Україні територію. Щоб отримати необхідні документи після виїзду з ТОТ, вона два місяці перебувала в Казахстані.

Після ліквідації Мінреінтеграції у 2024 році його функції розподілили між різними міністерствами, що ускладнило координацію. Правозахисники ще раніше критикували це рішення. За словами програмної директорки благодійного фонду “Плахта” Діни Уріх, нині людей часто скеровують від одного органу до іншого.

“Мінреінтеграції свого часу координувало нас по коридорах виїзду. Евакуацією з прифронтових територій нині займається Мінрозвитку. Але це організована історія, тоді як дорога з окупації – це зовсім інше, це низка окремих заходів – транспортування, оформлення документів, перетин кордону“, – говорить Діна Уріх.

Друга проблема – отримання посвідчення на повернення (“білого паспорта”) в консульстві. Через знищені або викрадені архіви інформація про багатьох молодих людей відсутня в українських реєстрах. У такому разі консульства пропонують звертатися до суду для встановлення особи.

“Державна безоплатна правова допомога не хоче брати в роботу людей, в яких немає електронного цифрового підпису. А це необхідно, щоб надати повноваження адвокату звернутися в суд. Приватні адвокати ризикують втратою ліцензії. То хіба не можна просто відсканувати підпис і відправити правнику? Можна. Але ми не можемо бути певними в його автентичності“, – розповіла ҐРУНТу юристка “Донбас SOS” Тайя Аврам.

За словами правозахисників, найменше труднощів з оформленням посвідчення на повернення нині виникає в українському консульстві в Білорусі. Його робота орієнтована саме на мешканців тимчасово окупованих територій, тому процедури там відпрацьовані. Діна Уріх підтверджує, що установа ефективно застосовує вже передбачені законодавством механізми.

Натомість у консульствах в інших країнах, зокрема у Вірменії, Казахстані чи Грузії, пріоритетом залишаються громадяни, які постійно там проживають. Тому молоді люди з ТОТ, які вимушені їхати через ці держави, стикаються з додатковими бар’єрами під час отримання посвідчення.

Правозахисники пропонують кілька рішень. Передусім унормувати можливість дистанційного звернення до консульств. У серпні минулого року МЗС у коментарі виданню ZMINA заявило, що така опція вже доступна. Втім, як зазначає юристка “Донбас SOS” Тайя Аврам, на практиці заявникам часто надсилають відповіді з вимогою з’явитись особисто. Тому цю процедуру необхідно чітко закріпити нормативно, щоб люди не витрачали місяців і коштів на перебування в третіх країнах.

Ще одна пропозиція – дозволити ідентифікацію особи із залученням свідків безпосередньо в консульствах або посольствах. Нині така процедура застосовується вже після перетину кордону – під час оформлення паспорта громадянина України. Фактично йдеться про відеозв’язок з родичем чи іншою особою, яка може підтвердити спорідненість або особу заявника.

Окреме питання – консульський збір у сумі близько 30 доларів. Для частини молоді, яка виїжджає фактично без речей і фінансової підтримки, це відчутна сума. Водночас законодавство передбачає підстави для безоплатного оформлення документа, однак, за словами співрозмовників ҐРУНТу, про цю можливість заявникам повідомляють не завжди.

Водночас віднедавна встановлення особи можливе і за межами України – у підрозділах ДП “Документ”, що належать до сфери управління Державної міграційної служби. Проте ці підрозділи розташовані переважно в країнах Європи. Потрапити туди людям з російськими паспортами, отриманими на ТОТ, часто складно. Тайя Аврам зазначає, що сама ініціатива є своєчасною, однак через новизну механізму правозахисники поки не беруться оцінювати його ефективність.

Після отримання посвідчення на повернення і перетину кордону наступний етап – оформлення паспорта громадянина України – часто стає не менш виснажливим.

Процедура передбачає ідентифікацію особи за участю двох свідків – батьків, родичів або сусідів за місцем реєстрації. Якщо до повномасштабного вторгнення свідки мали особисто приїздити на підконтрольну територію, то нині це можна зробити через відеозв’язок. Утім, навіть спрощений формат не розв’язує головної проблеми – не всі близькі готові підтверджувати особу тих, хто виїхав з окупації.

Анна, яка залишила Крим восени 2025 року, розповідає, що її мати до останнього відмовлялася брати участь в ідентифікації.

“Вона погрожувала, що порве український паспорт, що нікуди мене не випустить. А вже в Україні я їй сказала: або погоджуєшся свідчити, або на мене чекає суд, який триватиме рік”, – згадує дівчина.

За словами волонтерки та активістки Наталі Лютікової, розв’язати цю проблему можна шляхом розширення переліку осіб, які мають право бути свідками. Волонтери також повідомляють про молодих людей, які не наважуються виїжджати саме через страх, що з визначеного державою кола осіб не знайдеться нікого, хто погодиться засвідчити їхню особу.

Діна Уріх підтримує необхідність змін і додає: у разі відмови міграційної служби людина може звернутися до суду. Там беруть до уваги будь-які документи, зокрема й видані на окупованих територіях. Проте судовий розгляд може тривати до півтора року. У цей час людина фактично залишається без повноцінного правового статусу – без банківської картки, без можливості офіційно працювати та самостійно забезпечувати себе.

Юристка Тайя Аврам звертає увагу і на додаткові ризики: небезпеку торгівлі людьми та інших форм експлуатації, коли особа тривалий час перебуває в стані правової невизначеності.

Очікування паспорта може тривати кілька місяців, а інколи – до року. У цей період навіть доступ до волонтерської допомоги буває обмеженим. Деякі ініціативи змушені шукати альтернативні способи підтримки – зокрема, збирають кошти на спеціальні волонтерські картки, щоб люди могли отримати бодай мінімальні виплати.

“Молоді люди, які виїжджають з окупації, часто просто тікають від батьків. Кажуть, що провідають друзів на вихідних, а насправді вирушають на підконтрольну територію. У таких умовах вони не можуть взяти з собою валізи. Вони беруть із собою рюкзак, у який поміщають усе життя”, – говорить Діна Уріх.

На її переконання, одним з рішень могло б стати розширення функціональності посвідчення на повернення. Наразі цей документ діє лише місяць і фактично використовується виключно для перетину кордону. Водночас його можна було б тимчасово прирівняти до документа, що посвідчує особу впродовж перших 30 днів перебування в Україні. Це дало б змогу отримати базову фінансову допомогу та розпочати процес облаштування.

Правозахисники та волонтери наголошують: підготовка до виїзду з ТОТ без українського громадянства потребує чіткого планування та перевіреної підтримки.

Передусім фахівці рекомендують звертатися до перевірених волонтерських ініціатив. Хоча частина людей виїжджає самостійно, профільні організації допомагають вибудувати безпечний маршрут, супроводжують на різних етапах і підтримують після перетину кордону. Зокрема, БФ “Плахта” покриває транспортні витрати, допомагає з оформленням документів, пошуком тимчасового житла та надає одноразову фінансову допомогу. Також можна звернутися до Helping to Leave, “Донбас SOS“, “Крим SOS” або безпосередньо до волонтерки Наталі Лютікової.

За можливості правозахисники радять обирати маршрут через Білорусь: пункт пропуску Мокрани – Доманове, який залишається основним гуманітарним коридором для виїзду на підконтрольну Україні територію.

Окрему увагу варто приділити документам. Із собою рекомендують брати свідоцтво про народження, копії паспортів батьків, а також будь-які документи, що збереглися з доокупаційного періоду – пенсійні посвідчення, трудові книжки тощо. Деякі волонтери також радять мати фотографії, які можуть допомогти в подальшій процедурі ідентифікації. Водночас бажано заздалегідь передбачити фінансовий резерв на період очікування паспорта або мати підтримку на підконтрольній території.

У випадках, коли консульство відмовляється здійснювати перевірку інформації в реєстрах, фахівці радять вимагати письмову відмову. Надалі з таким документом можна звертатися до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, представництва президента України або до правозахисних організацій для оскарження дій посадовців.

Крім того, особи віком до 23 років після виїзду з окупації мають право на одноразову державну допомогу в розмірі 50 тисяч гривень. Ця виплата не впливає на інші соціальні допомоги чи субсидії. Для її отримання необхідно звернутися до Державної служби у справах дітей.

Фото обкладинки: Дмитро Лубінець