У 2014 році українські військові на Луганщині вбили активіста та фермера Олега Куницького – правозахисники

30 червня 2014 року внаслідок тортур з боку українських військових загинув фермер Олег Куницький. Слідчі оголосили шістьом військовим підозру. Двоє переховуються від слідства закордоном.  

Про це йдеться у доповіді Харківської правозахисної групи “Насильницькі зникнення та зникнення безвісти під час збройного конфлікту на Сході України у 2014–2018 роках” 

Згідно з доповіддю, 29 червня 2014 року фермер Олег Куницький, 1971 року народження, їхав на автомобілі “Лада 212140”. Близько 17-ї години його зупинили військовослужбовці 51-ї бригади на блокпосту між селами Єпіфанівка і Нова Астрахань Кремінського району (Луганщина), яку контролювали українські військові. 

За даними сторони потерпілих, при собі у чоловіка були, зокрема, паспорт громадянина України, закордонний паспорт, атестат про закінчення школи, два дипломи Луганського аграрного університету та свідоцтво про реєстрацію машини. Також у Куницького був карабін “Форт 202” 7,62 калібру 2011 випуску і не менше 60 патронів. У фермера був із собою дозвіл на зберігання зброї. 

Батько чоловіка Володимир Куницький твердить, що його син мав при собі ще й 100 тисяч доларів. За словами адвоката потерпілої сторони Сергія Козакевича, ці гроші фігурують в матеріалах справи, проте підозру з приводу їхньої крадіжки наразі поки нікому не повідомлено.

У ХПГ стверджують, що Олег Куницький був успішним фермером та проукраїнським активістом. Він був організатором Сватівської самооборони та волонтером, який збирав кошти і надавав постійну допомогу військовим. Багато в чому завдяки його зусиллям Сватівський район лишився на підконтрольній уряду України території. 

Після того, як авто фермера зупинили, на блокпост викликали представників Військової служби правопорядку. Коли ж силовики оглянули машину та всі речі, вони зв’язали чоловікові руки, на голову одягли мішок та відвезли його на територію військової частини №2331 у село Варварівка, що знаходиться на території колишнього консервного заводу. 

Правозахисники вказують, що військові вилучили майно фермера, зокрема автомобіль і карабін. Документально цю процедуру вони не оформили.

У військовій частині від Куницького вимагали зізнатись в причетності до скоєння терористичних актів. При цьому його били. 

Вранці наступного дня у частину прибули бійці 8-го полку спецназу, серед яких був Сергій Онищук. Військова служба правопорядку передала фермера спецназівцям. Після передачі чоловіка і подальших побоїв стало очевидно, що йому потрібна медична допомога. Медики військової частини провели огляд і констатували, що затриманий потребує негайної госпіталізації. Перевезенням побитого в Старобільск нібито керував начальник спецназівців Олександр Горбачов.

Але до Старобільська Олега Куницького не довезли. Через удари в живіт у нього були пошкоджені внутрішні органи, виникла внутрішня кровотеча і він помер. Тіло закопали в лісосмузі. 

У відповіді на запит, куди зник Олег Куницький після задокументованого затримання на блокпосту, командування сектора повідомило, що його звільнили і він виїхав самостійно. 

Слідство не знайшло слідів машини та зброї. Слідчі вважають, що тіло чоловіка перепоховали у вересні 2014, коли правоохоронці порушили кримінальне провадження. Олега Куницького перепоховали на тому ж самому місці, засипавши тіло вапном. Труп знайшли лише 7 вересня 2016 року.

“Документи про затримання Стрільць (Сергій Стрілець, один із підозрюваних у вбивстві, який 2014 року був начальником адміністративної групи штабу Рівненського зонального відділу Військової служби правопорядку – ред.) не складав. Документи про надання медичної допомоги Куницькому знищені. Залишився випадково тільки запис про те, що автомобіль заїжджав на блокпост”, – цитують автори доповіді адвоката Сергія Козакевича. 

Саме завдяки записам та свідкам вдалось провести зв’язок між зникненням Куницького і його затриманням на блокпосту. 

У тортурах та незаконному заволодінні майном правоохоронні органи підозрюють шістьох осіб. Це Сергій Стрілець, старший прапорщик Військової служби правопорядку Іван Васюк, майор Сергій Онищук та офіцер управління розвідки оперативного командування “Захід” Олександр Горбачов.  

Усім чотирьом обрали запобіжний захід – тримання під вартою. Але згодом Сергія Стрільця звільнили. 

Підозру про злочин слідчим не вдалось пред’явити полковнику, колишньому начальнику управління розвідки оперативного командування “Захід” Юрію Блішуну та колишньому військовому 8-го полку спецназу Ярославу Демедюку. Обоє знаходяться за кордоном.  

Наразі судові процеси у цій справі тривають. 

У доповіді правозахисники констатують, що насильницькі зникнення у період інтенсивного збройного протистояння – з травня по вересень 2014 року спостерігались по обидва боки конфлікту. З української сторони їх вчиняли переважно добровольчі батальйони. Деякі бійці вважали, що вони можуть ставитись до полонених так само, як сепаратисти. 

В результаті правозахисники фіксували випадки катування полонених сепаратистів, викрадення людей з подальшою вимогою їхнього викупу, захоплення автівок та мародерство. Українські бійці вважали, що це виправдовувалось законами війни. 

Затримання людей силовиками, які здавались підозрілими, із одночасним застосуванням насильства щодо них стало буденним явищем, коментують правозахисники ХПГ.

Прокуратура ці злочини спочатку не розслідувала. Але після створення воєнної прокуратури була відкрита низка кримінальних проваджень за заявами постраждалих проти воєнних кривдників. 

Правозахисники вважають, що у цьому полягає суттєва різниця між злочинами, скоєними на окупованих та на контрольованих урядом України територіях. На окупованих територіях злочинці залишались безкарними. Не було сенсу скаржитись до “народної поліції”, яка сама ж ці злочини і скоювала. Правосуддя на контрольованих незаконними збройними формуваннями Донеччини та Луганщини територіях відсутнє. На контрольованих Києвом територіях подібні злочини розслідуються, і за наполягання родичів зниклих можуть бути успішним.