Правозахисники виявили щонайменше три випадки катувань та жорстокого поводження у в’язницях
Правозахисники, які здійснювали моніторинг в українських в’язницях та колоніях у 2018 та 2019 роках, виявили щонайменше три випадки катувань та жорстокого поводження.
Про це йдеться в аналітичному звіті про моніторингові візити Українського інституту з прав людини до установ Державної кримінально-виконавчої служби (ДКВС), який є в розпорядженні видання ZMINA,
Так, у Полтавській установі виконання покарань в окремій палаті-камері монітори інституту виявили спеціально обладнане ліжко для м’якої фіксації та кустарно виготовлені з тканини засоби для такої фіксації.
За словами лікаря-психіатра, таку фіксацію він вирішує застосовувати до тих людей, які прибувають до установи з деліріозним синдромом ">і та можуть самі собі нашкодити.
В інституті з прав людини вказують, що використання у виправних колоніях та СІЗО засобів м’якої фіксації не передбачено законодавством. До того ж ті установи, які мають на це право, повинні використовувати виключно сертифіковані спецзасоби медичного призначення і .
Також під час візиту до Ірпінського виправного центру монітори отримали численні скарги від в’язнів, хоча минулого року таких скарг не було. Ув’язнені скаржилися на бездіяльність працівників закладу, катування та жорстоке поводження.
Один із в’язнів розповів, що перед тим, як помістити у дисциплінарний ізолятор, його приблизно на одну годину зачинили між першою та другою дверима камери. Це було додатковим покаранням за скоєний дисциплінарний проступок.
Також в’язні нарікали, що адміністрація установи може репресувати та переслідувати їх за скарги і це вже є усталеною практикою в установі.
Під час повторних візитів в’язні Личаківської виправної колонії № 30, Крижопільського виправного центру № 113 та Миколаївської ВК № 50 не захотіли спілкуватися з моніторами. Об’єктивних причин на те не було. Це здивувало правозахисників, адже такого попереднього року не траплялося.
“Така поведінка може свідчити про тиск з метою перешкодити спілкуванню, а також бути ознакою того, що в’язні зазнають репресій за спілкування із правозахисниками”, – йдеться в доповіді.
Окрім цього, в Солонянській ВК № 21 правозахисники виявили прогулянковий дворик завширшки менш ніж метр. Водночас його відгороджено від іншого дворика металевою решіткою. У цьому дворику не було лави та будь-якого спортивного обладнання.
За словами правозахисників, у місцях несвободи є прогулянкові майданчики, куди не потрапляє сонячне світло. Через це в’язні відмовляються виходити.
“А чому я маю виходити? Чим моя камера відрізняється від прогулянкового майданчика”, – цитує одного з ув’язнених експерт інституту Дмитро Жупанов.
Правозахисники нагадують, що засуджена людина обмежена лише в тих правах, які визначені у вироку суду та законі. А отже, ніхто, а тим паче жоден посадовець, не має права накладати незаконні додаткові покарання на в’язня. Також вони сумніваються в успіху перевиховання засудженого порушенням закону щодо нього.
У 2019 році монітори інституту з прав людини відвідали 65 місць несвободи, підпорядкованих Міністерству юстиції України.
