Повернути з-під контролю РФ: правозахисники розробили кроки реабілітації репатрійованих дітей
Фізичне повернення депортованих дітей на територію України має супроводжуватися ментальним. Для цього влада країни має започаткувати власні освітні програми, які протистоятимуть наслідкам політичної індоктринації та мілітаризації. Ці програми також мають забезпечувати психологічну підтримку для постраждалих дітей, послуги з реінтеграції та неупереджені освітні ресурси.
На цьому під час презентації дослідження “(Не)повернення дітей: Україна перед найбільшим викликом з часів незалежності” наголосила співзасновниця та директорка БФ “Голоси дітей” Олена Розвадовська.
Олена Розвадовська. Джерело: “Український медіацентр”Олена Розвадовська є однією з авторок дослідження, яке підготували громадська спілка “Українська мережа за права дитини”, ГО “Регіональний центр прав людини” та благодійний фонд “Голоси дітей”.
За її словами, потреби репатрійованих дітей треба вивчати ще дуже довго, адже потрібно зважувати на тривалість перебування під впливом Росії, на вік. На те, як відбувалась депортація або переміщення: їхала дитина у табір або виїжджала з батьками, опікунами, родичами.
“Я б назвала це напрацюванням на майбутнє. Тобто це такий процес, який наша держава робить задля підтримки дітей, які повертаються”, – розповіла Розвадовська.
Вона зауважила, що зараз кожен план реабілітації розробляють індивідуально під окрему дитину. Наприклад, в репатрійованих підлітків віком 15 років і старших першочерговими стають питання “Куди я буду йти?”, “Де я буду жити?”, “Чи будуть в мене речі?”
“Такі питання в них виникають, оскільки в цьому віці, можливо, вже не такі сильні зв’язки з родиною. До того ж вони починають нову сторінку свого життя після повернення”, – каже експертка.
Отже, на її думку, першочерговою базовою потребою дітей – є базове розташування, супровід соціального працівника, ментор, який буквально “за руку” проведе по різних інстанціях дитину або родину, в яку повернулась дитина. Також це має бути підтримка в громадах, контакт в громаді. Щоб тут в Україні діти змогли знайти своє нове місце життя, знайти своє нове оточення, продовжити своє навчання або професійний шлях і, звичайно, отримати всі спеціалізовані послуги, яких вони потребують:
“Тож це робота на рівні громад, на рівні маленьких містечок і сіл, в які повертаються діти”.
При цьому Олена Розвадовська зауважила, що найчастіше діти з депортації повертаються в деокуповані регіони Харківської, Херсонської областей, у важкодоступні через бойові дії населені пункти Запорізької чи Дніпропетровської областей.
“Тобто недостатньо одного Києва, в якому буде прекрасний реабілітаційний центр. Це має бути робота на рівні громад, маленьких сіл, маленьких віддалених локацій, де можна буде дитині отримати різний комплекс допомоги”, – зазначає вона.
Водночас, на думку співавторки дослідження, першочерговою потребою дитини точно не є необхідність розповідати на увесь світ про те, що з нею відбулося під час депортації або переміщенні та на території, підконтрольній Росії.
Раніше ZMINA розповідала, що протягом літнього сезону 2024 року російська влада вивезла з окупованих територій України до таборів перевиховання 40 тисяч дітей, що вдвічі більше, ніж торік. Діти з окупованих територій побували в пропагандистських поїздках у Москві, Санкт-Петербурзі, Ростові-на-Дону та Тулі, брали участь в програмах “Культурна карта 4+85”, “Маршрут для молоді”, “Університетські зміни”. Також діти взяли участь у низці так званих патріотичних змін, подекуди за понад 8 тисяч кілометрів від дому.
Крім цього, на окупованій Херсонщині “депутати” так званої обласної думи представили законопроєкт “Про духовно-моральне та патріотичне виховання в Херсонській області”, згідно з яким планують “через патріотичне виховання та зміцнення традиційних духовно-моральних цінностей згуртувати російське суспільство та зміцнити національну ідентичність”, тобто знищити ідентичність українську.
