Помер дисидент, правозахисник і психіатр Семен Глузман
Сьогодні у віці 79 років у Києві в Олександрівській лікарні помер Семен Глузман – відомий лікар-психіатр, правозахисник, радянський дисидент та політв’язень.
Про це повідомила донька Семена Глузмана Юлія, пише “ВВС News Україна”.
Відомий лікар-психіатр, правозахисник, радянський дисидент та політв’язень Семен Глузман. Фото: з мережі“Ми приїхали щойно, його привезли по швидкій у лікарню. І от нам пів години тому повідомили, що він помер. Наразі це всі деталі”, – розповіла Юлія.
Раніше про це повідомив екснардеп Борислав Береза і народний депутат Микола Княжицький.
Крім того, цю інформацію “ВВС News Україна” також підтвердили близькі Семена Глузмана – у родині дисидента Мирослава Мариновича, який його добре знав.
“У нього був важкий і категоричний характер та легка і чиста совість. Відійшов Семен Глузман. У радянські часи він стверджував, що генерал Григоренко був психічно здоровим і піддавався репресивній психіатрії. Сам Глузман був ув’язненим і відбував “покарання” разом з Мирославом Мариновичем і іншими героями – в’язнями сумління”, – написав Княжицький на своїй сторінці у фейсбуку.
Правозахисника і психіатра Семена Глузмана називають одним з моральних авторитетів України.
Він потрапив до в’язниці в 70-ті роки, коли йому було 25 років. Тоді, за брежнєвських часів, він домагався правди і за це й поплатився.
У 1971-му, щойно закінчивши Київський медінститут, він підготував незалежну заочну судово-психіатричну експертизу в справі генерала Петра Григоренка – дисидента, якого покарала радянська система за його діяльність як захисника прав кримських татар.
Молодий психіатр визнав його психічно здоровим і доводив незаконність застосування проти нього методів репресивної психіатрії – всупереч офіційному висновку.
А вже 1972-го Глузман за це був засуджений до семи років таборів та трьох років заслання. Він відбував покарання в Пермській та Тюменській областях Росії, а його співкамерниками були дисиденти Левко Лук’яненко, Євген Сверстюк та багато інших.
“Мене оточували примари. Юнаки з УПА, які постаріли в радянських зонах, колишні українські літератори Іван Світличний та Ігор Калинець, журналіст Валерій Марченко, вірмени, литовці – усі ми були примарами. У нас було минуле, але не було майбутнього. Там, у світлому радянському майбутньому, нам не було місця. Хіба що у в’язниці. Знову – у в’язниці”, – згадував Семен Глузман в есеї “Запах ненависті”.
Він кілька разів оголошував кількамісячні сухі голодування. І знайшов багато друзів серед ув’язнених. Саме завдячуючи їм, світогляд молодого лікаря сформувався остаточно.
“Я хотів правди. Щирості. Мені важко було жити серед нормальних радянських людей, що бачили нове плаття на абсолютно голому королі. Я казав: “Король голий”. Мені було дуже страшно. Але я не міг не сказати”, – писав він.
Радянський дисидент Андрій Сахаров та його дружина Олена Боннер були близькими для нього людьми. Саме їм він передав судово-медичну експертизу Григоренка, а вже після заслання – листи колишніх бійців УПА, з якими познайомився в таборах. Олена Боннер змогла передати ці листи за кордон, де згодом їх опублікували.
Повернувшись до Києва, Семен Глузман працював робітником на одній з фабрик, а через кілька років відновив професійну діяльність лікаря-психіатра.
У цей час його справу як колишнього “зека” вів нині покійний Володимир Радченко, тоді лейтенант міліції, а в незалежній Україні наприкінці 90-х – на початку 2000-х міністр внутрішніх справ та голова СБУ. Однак через десятиліття в них були нормальні стосунки – Глузман доводив, що Радченко лише був частиною системи.
Семена Глузмана часто запитували, чому він не емігрував з СРСР після заслання.
“Я розумів: коли переїду туди, із серця потрібно вийняти все пережите. Івана Світличного та Валєру Марченка. Немов пам’яттю пам’ятати, а ось серцем – ні. Для мене пам’ять цих мертвих настільки важлива, що еміграція була б зрадництвом щодо них”, – розповідав в інтерв’ю “Дзеркалу тижня”.
Його слова про те, що завжди шукав правду і щирість, стали символом усього його життя.
“Так сталося, що колишні рекетири й наперсточники стали українською елітою. Вони, висвячені нами у владу, дуже затишно почувають себе там. Затишно і впевнено”, – казав він у статті для “Нового времени” в липні 2016 року.
Він часто критикував Віктора Ющенка і Петра Порошенка, схвалював деякі дії команди Януковича-Азарова і голосував за обрання Володимира Зеленського президентом України.
Семен Глузман був президентом Асоціації психіатрів України й домагався реформи психіатрії в Україні. Він вважав, що за всі роки незалежності так і не були створені проміжні заклади для тих психічно хворих людей, які не потребують стаціонарного лікування.
“Гітлер зруйнував Німеччину. Не вийшов у нього Третій рейх. Путін руйнує російську імперію. Усі диктатори смертні. Хоча й мріють про безсмертя. Не розуміє він, що українська державність його переживе. А де і як йому помирати – це розповість історія”, – робив висновок правозахисник.
Семен Глузман розповідав, що ніколи не планував бути правозахисником, а мріяв про літературну справу.
Нагадаємо, Семен Глузман був одним з авторів Закону України “Про психіатричну допомогу”, співголовою Комітету “Бабин Яр”, членом психіатричних асоціацій США, Канади, Німеччини, працював експертом ООН з прав людини у 1998–1999 роках.
На його честь назвали французьку клініку в Сен-Дені, а Amnesty International 1978 рік оголосила його роком.
