«Покинуті діти: що приховують зачинені двері інтернатів»
Держава не здатна забезпечити якісну освіту, соціалізацію та реабілітацію для дітей, які знаходяться в інтернатах, тому багато випускників дитячих інтернатних закладів не можуть адаптуватися в суспільстві і нерідко стають потенційними клієнтами інтернатів для дорослих.
Про це йшлося на прес-конференції на тему «Покинуті діти: що приховують зачинені двері інтернатів», організованої Центром інформації про права людини та Асоціацією незалежних моніторів за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
Як зазначив директор Асоціації незалежних моніторів Андрій Черноусов, надання соціальних послуг дітям в Україні можливе лише у стаціонарних закладах – інтернатах, тому якщо дитина їх потребує, у неї нема іншої альтернативи, де їх отримати. Через це в інтернатах знаходяться різні категорії дітей: розумово відсталі, діти з фізичними вадами, діти, які залишилися без батьківського піклування. І найцікавіше, за словами експерта, те, що їм усім надається однаковий комплекс соціальних послуг.
«Втім, навіть якщо дитину влаштувати до інтернату, на виході вона опиняється дезінтегрованою і незадаптованою. У цих дітей немає майбутнього», – заявив Андрій Черноусов.
Свідченням цього є історія ромського хлопчика Стаса Деметра – ілюстрація доль десятків тисяч випускників інтернатних закладів в Україні.
Стас прожив 17 років в інтернаті для розумово відсталих, а коли туди прийшла комісія, виявилося, що він там знаходиться помилково, і статус розумово відсталої дитини з нього зняли. Як результат, хлопець має атестат Домбоківської школи-інтернату про закінчення неповної середньої школи (9 років), але не вміє ні читати, ні писати.
«Що це за ідіотська країна, коли дітей-сиріт відправляють до інтернатів, роблять їм штучні діагнози “розумово відсталих”, потім, згідного з цим діагнозом, усі 17 років над ними знущаються в інтернаті, ніхто й нічого не вчить, але при цьому, щоб залишатися білими й пухнастими, видають атестати про закінчення середньої школи?» – запитує Наталія Козир, координатор проектів Благодійного фонду «Розвиток» (м. Мукачеве).
При цьому, за її словами, після інтернату діти виходять з атестатом, і у свої 18 років вони повнолітні, самостійні громадяни України. Вони перебувають у працездатному віці й зобов’язані самі знайти собі роботу та влаштуватися в житті.
«Таким чином держава розписується у власній недієздатності: вона монополізувала право на освіту, виховання, соціалізацію і реабілітацію цих дітей, але не виконує свої зобов’язання і продукує клієнтів для інтернатів для дорослих», – каже Андрій Черноусов.
Для докорінної зміни ситуації, на його думку, необхідно розробити і суворо дотримуватися стандартів надання соціальних послуг в інтернатних закладах. Стандартизація їх роботи згодом призведе до виокремлення різних спеціалізацій, що дозволить більш адресно підходити до проблем кожної дитини.
Крім того, як було зазначено в ході прес-конференції, нові можливості для громадського контролю за освітою, соціалізацією та реабілітацією дітей в інтернатах, забезпечення їх мінімальним стандартом доброго поводження відкриває національний превентивний механізм (НПМ), який починав працювати з кінця минулого року. Це – система моніторингових візитів без попередження до різних типів місць несвободи, які здійснюються представниками громадськості спільно із Офісом Уповноваженого ВР з прав людини.
«НПМ буде постійно відслідковувати ті зміни, які відбуваються у подібних закладах», – додав Андрій Черноусов.
Всього в Україні, за даними Харківського інституту соціальних досліджень, знаходиться 55 дитячих будинків-інтернатів, підвідомчих Міністерству соціальної політики України, та 687 шкіл-інтернатів, якими опікується Міністерство науки і освіти України. За даними Мінсоцполітики, в Україні 95,5 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. З них 20 тисяч перебувають в інтернатах.
