Примушували співати гімн Росії та погрожували поголити голову: викрадена росіянами вчителька Вікторія Андруша розповіла про пів року полону

Учителька з Чернігівщини Вікторія Андруша, яку росіяни викрали 25 березня, і звільнена в межах обміну 29 вересня, розповіла про умови полону в Курському СІЗО Росії. Зокрема, полонених українців там щодня примушували співати гімн Росії, а жінкам погрожували поголити голову.

Про це звільнена українка розповіла під час пресконференції, організованої Центром громадянських свобод.

Вікторія Андруша. Скриншот з відео

Спочатку били, а потім питали чи не потрібний лікар

Для росіян неважливо, ким є полонений насправді й що він робив до полону, наголосила вчителька.

“Ти українець — тому вже винний”, — сказала вона. 

Жодної інформації люди, які перебувають у полоні, не отримують. Водночас полонених свідомо дезінформують, кажуть лише те, що вважають за потрібне, — це один з видів психологічного тиску, бо людині складно триматися в полоні, коли вона має лише односторонню інформацію, наголосила Андруша.

За її словами, до чоловіків і дівчат у працівників установ, де утримують українців, різне ставлення. Проте будь-які скарги на те, що чогось не вистачає або чогось не видали, діють на росіян як червона ганчірка на бика.

“Вони реагували жорстко, на чоловіків це був, звичайно, фізичний вплив, розправа. А після цього вони тиснули психологічно, запитувавши, чи комусь потрібний лікар. І навіть якщо хтось казав, так, мені потрібний лікар, у відповідь: “Зараз ми тебе підлікуємо”, — розповіла Андруша. 

Змушували співати гімн Росії та радянські пісні 

Виконання гімну Росії зранку — обов’язковий пункт розпорядку дня в СІЗО. Якщо комусь з працівників установи не подобається, як співають: тихо чи збилися, примушують співати ще і ще, доки це не видається їм ідеальним, розповіла Андруша. 

За її словами, у деяких виправних установах дівчат примушували не лише співати, а й крокувати під час співу.

У Курському СІЗО існує перелік пісень до обов’язкового виконання: це твори військового характеру, які прославляють російську армію, радянські пісні.

“Спочатку було дуже складно співати, відчувала роздратування, ненависть. А потім, розуміючи, що ми тут невідомо на який час, і треба вижити у цій системі, співаєш вже просто на автоматі, навіть не замислюючись”, — згадала жінка. 

Коли привозили новеньких, працівники СІЗО заставляли полонених дівчат співати пісень, щоб людина вчила слова. Наприклад, пісню “Мы русские”. Вона назвала це одним зі способів психологічного впливу на всіх полонених українців. Але перший вплив — це фізичний, наголосила Андруша.

Водночас українцям постійно повторюють, що вони — бандерівці, націоналісти тощо. Відповідати на питання охоронців чи конвоїрів треба так, щоб вони почули те, що хочуть почути, і ніяк інакше. Якщо відповідь їх не задовольняє, вони дуже різко на це реагують.

Полонених постійно перевозять з установи в установу 

За словами Андруші, їй пощастило — вона перебувала майже весь час в одному СІЗО, її нікуди не переводили. У той час як майже всіх полонених, які перебувають на території Росії, постійно перевозять з одного закладу в інший. Термін перебування різний — у когось місяць-два, у когось три.

“Мене почали перевозити в інші заклади — СІЗО та жіночу колонію — лише перед обміном. Саме так я здогадалася, що мене скоро відправлять додому”, — розповіла вона. 

Коли заберуть, куди повезуть, полоненим ніхто не доповідає. Кажуть: “Привезуть — дізнаєтесь”. А коли людина приїжджає на місце і запитує, де він, відповідають: “Навіщо тобі?”.

У камерах, де утримують полонених, чути як працівники спілкуються з іншими в’язнями. Андруша уточнила, що протягом доби є дві перевірки в СІЗО — зранку і ввечері. На цих перевірках завжди присутні спецпризначенці. Вони не є працівниками установи, але можуть підійти та розпитувати полоненого, чи він військовий, чи цивільний, яка причина його затримання. Робітники СІЗО не перешкоджають такому спілкуванню.

Також, за словами Андруші, працівники Курського СІЗО полонених не чіпають, а ось наймані чи спецпризначенці — так. Весь фізичний вплив на затриманих українців чиниться з їхнього боку. Причому робітники СІЗО завжди наголошують, що ті не є працівниками їхньої установи. “Працюють” російські спецпризначенці завжди в балаклавах.

Проявляти будь-які емоції заборонено

Полоненим заборонено спілкуватися між собою. В камерах, а там утримували від трьох до 22 людей, спілкуватися можна, але дуже тихо, так, щоб не чули охоронці, згадала вчителька. Інакше будуть тиснути, розпитувати, про що мова, що люди обговорюють тощо.

До речі, між собою полонені в СІЗО, де утримували Андрушу, спілкувалися виключно українською мовою.

“Проявляти емоції, якими ти намагаєшся якось зарадити своєму психологічному стану, щоб не “поїхав дах”, не можна. Ти маєш контролювати, що чують працівники. А вони слухають постійно, а потім розповідають слідчим чи іншим. Після цього людину часто викликали на допит”, — розповіла вона. 

Рухатися коридорами можна лише під кутом 90 градусів з руками, заведеними за спину. Долоні мають бути відкриті, щоб було видно, що в них нічого немає. Для чоловіків обов’язкове правило — підіймати руки за спиною якомога вище догори. В жодному разі не можна підіймати голову.

Вікторія Андруша кілька разів підкреслила, що завдання кожного, хто перебуває в полоні, — вижити. А щоб вижити — важливо не провокувати ворога.

“Ти живеш за їхнім режимом і намагаєшся максимально поводитися так, щоб тебе було не видно й не чути. Не провокувати навіть на розмови. Принаймні в мене було саме так”, — сказала вона.

Водночас вона наголосила на тому, що не привертати увагу дуже складно, особливо перші тижні у неволі.

Звернення “гражданин начальник” — обов’язкове для всіх

Обов’язковим у Курському СІЗО є звернення “гражданин начальник”, а також відповіді “так точно”, “никак нет”. Це правило діє і для військових, і для цивільних. Причому офіційно цього не вимагається, зазвичай це особисте бажання працівників виправних установ, де тримають полонених українців, сказала Андруша.

Не можна підіймати очі, дивитися на охоронців, працівників СІЗО чи колонії, заговорювати першим.

 Всі, кого привозять до СІЗО, проходять санітарну обробку. Всіх чоловіків голять. Жінкам дуже часто погрожують, що поголять, і вибірково роблять це.

У курському СІЗО №1 щодня погрожували зрізати довгу чорну косу й Вікторії Андруші.

“Мене обіцяли поголити. Потім хтось комусь подзвонив і сказав, що моє волосся залишається при мені. І потім щодня місяць мені говорили, що поголять мене. Якщо не так глянула, сіла, сказала”, — розповіла вона.

Полоненим доводиться вчитися не реагувати на погрози охоронців — так простіше виживати.

Скаржитися на умови утримання не було сенсу. До СІЗО, де перебувала Андруша, щотижня приходив громадянський прокурор. Вважалося, що йому можна поскаржитися на щось. Але після скарги завжди була “відплата” за це з боку працівників установи. 

“Коригувальників” і “навідників” окупанти ненавидять понад усе

Російські військові на Чернігівщині викрали вчительку математики 26-річну Вікторію Андрушу з власного будинку 25 березня 2022 року.  Вона вважає, що окупанти шукали саме її, коли проводили обшуки у будинках села. Жінка згадала, що чула фразу від одного з росіян після перегляду її телефону: “Це вона, пакуємо її й поїхали”.

Тоді забрали в полон не лише Вікторію, — за кілька днів окупанти повернулись, забрали її матір і протримали жінку в підвалі три дні, зав’язавши очі.

Вчителька підтвердила, що листувалася з військовими українського спецпідрозділу.

“Я дійсно співпрацювала з ними, сподіваюся, змогла допомогти. Отримала у росіян статус “коригувальниці” чи “навідниці”. Саме осіб з таким статусом окупанти ненавидять понад усе. Вони вважають, що ці люди завербовані раніше українськими спецслужбами, тож мають цінну інформацію для росіян. Хоча це не так. Мені вони не вірили, що я вчителька і працюю в школі”, — розповіла вона.

Жінка наголосила на тому, що інформацію про те, де та в яких умовах перебувають цивільні й військові українці у російському полоні, треба розповсюджувати якомога більше у світі. Вона наголосила на тому, що серед полонених — багато цивільних, про яких ніхто не знає.

Нагадаємо, що Вікторія Андруша повернулася до України з російського полону 29 вересня 2022 року в межах чергового обміну разом з іншими п’ятьма українцями, серед них четверо морпіхів та ще один цивільний.