Після атаки РФ по Києву фотографи Ліберови та Малолєтка опублікували фото оголених поранених українців: їх розкритикували

Дата: 24 Квітня 2025
A+ A- Підписатися

У мережі розкритикували фотографів Ліберових та Євгена Малолєтку за публікацію знімків поранених українців, які користувачі назвали неетичними. Ліберови видалили фото з інстаграму і пообіцяли надалі враховувати чутливість таких кадрів, тоді як Малолєтка ситуацію не коментував.

ZMINA зібрала, що відомо про інцидент наразі.

Фото з соцмереж

Фотографи Костянтин і Влада Ліберови опублікували в інстаграмі знімки, зроблені після ракетного удару по Києву у ніч проти 24 квітня. На низці фото зображені поранені жінки – напівоголені, у розірваних та закривавлених речах.

Після публікації деякі користувачі соціальних мереж назвали ці знімки неетичними та звинуватили авторів у нехтуванні журналістськими стандартами. Подібну критику отримав і фотограф Євген Малолєтка, який також оприлюднив кадри з пораненими цивільними. Його закликали розмити або видалити одне з фото, де медики оглядають пораненого оголеного чоловіка, якого витягли з-під завалів.

У відповідь на зауваження Ліберови видалили фото однієї з поранених, де було видно частину оголеного тіла. Вони пояснили, що зробили це з поваги до реакції частини аудиторії, і наголосили, що на знімку не було видно обличчя постраждалої. Вони також зазначили, що навіть інстаграм не вважав це зображення неприйнятним з огляду на власну політику модерації.

Фотографи підкреслили важливість персоналізованої документалізації воєнних злочинів Росії, оскільки лише через конкретні образи можливо донести трагедію війни до майбутніх поколінь. За їхніми словами, реальні страждання повинні мати візуальне свідчення, адже документалістика базується на чесності, навіть якщо це викликає незгоду.

Вони також переконані, що зробили ці знімки з дотриманням етичних норм, але визнали: сучасні уявлення про прийнятне візуальне зображення можуть змінюватися, зокрема завдяки публічним обговоренням. Тому надалі пообіцяли уважніше ставитися до подібних публікацій.

Євген Малолєтка наразі не відреагував на критику щодо своїх фото.

На цей інцидент відреагували, зокрема медійники, активісти та військові. Серед них – громадська діячка й волонтерка Марія Берлінська. Вона розповіла, що протягом дванадцяти років спить одягненою – це стало звичкою після її перших поїздок на Луганщину восени 2014 року, де вперше зіткнулася з війною. У місті Щастя обстріли були настільки частими, що вона навчилася спати у військовій формі, берцях, іноді навіть у бронежилеті й касці, тримаючи поруч автомат. Згодом організм адаптувався навіть до терору і трагедій.

За її словами, з часом вона перестала прокидатися від масованих ударів, а її свідомість сприймала це фаталістично: якщо доля така, то не уникнеш. Попри це, зберігалося постійне напруження в ситуаціях, коли доводилось залишатися беззахисною – наприклад, у душі чи туалеті.

Берлінська наголосила, що терор потрібно показувати, особливо зараз, коли Україну намагаються зламати й використати. На її думку, фотографії та відео – єдиний спосіб нагадувати світу про війну, стимулювати людей за кордоном тиснути на свої уряди, не забувати про українців.

Вона звернулася до фотожурналіста Євгена Малолєтки, подякувавши йому за його роботу. Вона зазначила, що його фотографії змушують глядачів забути про свої ідентичності й відчути себе просто людьми. 

“Якщо колись отак вночі буде моя черга – можете використовувати моє розірване тіло для подальшої боротьби. Щоб вижати зброю, щоб вижили інші. Але я прошу вас, заради всього святого в нас – не робіть більше такі кадри. Або принаймні блюрте обличчя. У війні з абсолютним, тотальним злом нам треба зберегти людську гідність. Нам треба лишитись людьми”, – підкреслила вона.

До дискусії долучилася і журналістка Тетяна Трощинська. Вона неодноразово висловлювалася щодо публікацій фотографій загиблих, і наголосила, що її позиція часто викликала нерозуміння навіть серед колег.

Вона вважає аргумент “світ має це бачити” сумнівним, адже той, хто хотів побачити – вже побачив, а решта свідомо уникає такого контенту. До того ж вона експертка уваги на комерційний аспект – коли такі фотографії продають, то це вже, на її думку, перетворюється на звичайну угоду.

Вона також наголосила, що такі знімки позбавляють людину суб’єктності, коли вона не здатна себе захистити. У цьому вона вбачає експлуатацію болю родини загиблого, а не засіб фіксації злочину.

З наукового погляду, як зазначає Трощинська, емпатія не виникає автоматично. Вона є соціально вмотивованим процесом – люди здебільшого співчувають тим, кого вважають “своїми”, і не кожен здатен витримувати емоційне навантаження.

Вона також вважає недоречною публікацію таких кадрів першою леді Оленою Зеленською. На її думку, це є маніпуляцією емоціями однієї конкретної родини, і така стратегія вже вичерпала себе. Крім того, публічна особа повинна використовувати інші підходи до дипломатії.

“Колеги з медіа, я б хотіла, щоб такі ситуації можна було відрегулювати лише в площині фахової дискусії і з допомогою ухвалення етичних норм, але нам не уникнути аспекту юридичного. Просто позови за використання зображень і образів померлих без дозволу і з комерційною метою”, – додала вона.

Схожу позицію має й правозахисниця Олександра Дворецька. Вона звернула увагу на те, що після нічної масованої атаки на Київ, унаслідок якої загинули щонайменше дев’ятеро людей, зокрема п’ятеро дітей, а понад 70 отримали поранення, інформаційний простір заполонили шокуючі фото з місця трагедії. На знімках – зруйновані будинки, закривавлені обличчя та тіла загиблих. Показово, що такі зображення часто потрапляють у публічний доступ ще до того, як про загибель дізнається родина.

Дворецька наголосила: хоч українці мають право кричати про російські злочини, слід пам’ятати про межі. Міжнародне гуманітарне право вимагає не лише гуманного поводження з живими, а й поваги до мертвих – і це стосується не лише держав, а й кожного з нас: журналістів, очевидців, фотографів. 

“Публічне фото загиблого – це не тільки зображення злочину, це ще й чийсь біль, який множиться. Просто уявіть себе на місці родини загиблих. Поранених”, – закликала вона.

За словами правозахисниці, дуже важливо зберігати баланс між правом суспільства знати правду і повагою до людської гідності. Завданням кожного, хто документує події, є вміння розповісти про трагедію, не завдаючи додаткового болю. І, на її думку, саме здатність поважати людину – і живу, і мертву – є тим, заради чого триває боротьба.

Водночас політичний журналіст та блогер Данило Мокрик має інший погляд: якщо йому доведеться загинути внаслідок удару РФ, він не проти, аби зображення його тіла були оприлюднені, якщо це допоможе розповісти про жах війни.

Для нього це не питання естетики чи “гідного” образу смерті, а питання чесності. За його словами, не існує “красивої трагедії” – реальність війни брутальна й відразлива, і саме такою її слід показувати.

“Немає “красивої трагедії”. Немає пригламуреної гідності там, де смерть – ось така, з розчавленим під бетоном голим тілом. Реальна, справжня трагедія, реальні наслідки того, що робить Росія, виглядають саме так”, – пояснює він.

Утім журналіст також підкреслює, що його позиція – це не критика тих, хто воліє зберігати приватність навіть після смерті. У кожного своє бачення гідності, і це слід поважати. 

В Інституті масової інформації також звернули увагу на ці публікації. Там поставили риторичне питання: де саме проходить межа між “світ має це бачити” і повагою до гідності загиблих? Представники ІМІ додали, що рішення про те, чи розмивати травматичні кадри, завжди складне, але відповідальність медіа – інформувати, не знеособлюючи людину. Також там поділилися рекомендаціями, як відповідально публікувати травматичний контент.

Нагадаємо, що у 2022 році ZMINA зібрала поради юристів щодо того, як робити фото, відео та тексти під час війни, щоб не потрапити під статтю. На поширені питання, зокрема щодо публікації інформації про військових та руйнування, оприлюднення фото та відео чутливого характеру та документів, потрібних журналістам у прифронтових зонах, відповідали на онлайн-зустрічі медіаексперти ГО “Платформа прав людини” Євген Воробйов, Ольга Вдовенко, Микола Гринишак, Людмила Опришко, а також член Нацради з питань  телебачення і радіомовлення, медіаюрист Олександр Бурмагін.

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter