Парламент планує внести зміни до закону про права та свободи переселенців: чому вони важливі?

За документ проголосували 304 народних депутати, 37 – не голосували. 

Адвокаційна менеджерка Центру прав людини ZMINA Альона Луньова привітала ухвалення законопроєкту. За її словами, зміни до закону необхідні, оскільки частина положень самого Закону “Про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб” застаріли й потребують удосконалення законодавчого регулювання реалізації прав та свобод переселенців, зокрема права на соціальний захист, житло, освіту.

Законопроєкт удосконалює процедуру отримання довідки ВПО, якщо в переселенця відсутнє зареєстроване місце проживання в населеному пункті, куди він або вона переїхали.

Наразі, щоб отримати довідку ВПО, людина має подати документальне підтвердження факту проживання на момент початку російської агресії в Україні. Втім, такі вимоги практично неможливо виконати дітям та молоді.

Зокрема, цьогоріч вступники з тимчасово окупованих територій (ТОТ) не могли отримати такі довідки. Як наслідок, вони не могли претендувати на соціальну підтримку від держави.

Законопроєкт передбачає, що заявник може подати будь-які докази, що свідчать про проживання на ТОТ у період існування обставин, які спричинили переміщення.

Скорочується також термін ухвалення рішення про взяття на облік ВПО, яка не має зареєстрованого місця проживання, з 15 до 7 робочих днів. На переконання правозахисниці Альони Луньової, це дозволить підвищити рівень захисту переселенців.

У разі подання свідомо неправдивих відомостей для отримання довідки ВПО заявник відшкодовуватиме фактичні витрати, завдані за кошт державного та місцевих бюджетів.

Також законопроєкт декларує, що наявність або відсутність довідки ВПО не може бути підставою для обмеження реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Винятками можуть бути ті випадки, коли така довідка надає додаткові гарантії чи пільги, пов’язані з наслідками внутрішнього переміщення.

Серед іншого законопроєкт визнає переселенців такими, що постійно проживають у громаді, де їх взяли на облік як внутрішньо переміщених осіб.

Численні звіти міжнародних та громадських організацій підтверджують, що багато переселенців проживають у громадах, які приймають, понад шість років і планують залишатися в цих громадах і надалі. Вони вважають себе частиною громади, що приймає, і потребують доступу до її можливостей – державних послуг, державних виплат, працевлаштування, участі в місцевих справах, інструментів локальної демократії.

Проте ці умови є нерівними. По-перше, у зв’язку з додатковими вимогами, які висуваються до переселенців, зокрема проходженням регулярних процедур ідентифікації та верифікації для підтвердження свого проживання громадах, що приймають, та ін.

По-друге, переселенці залишаються невидимими для місцевої влади, оскільки здебільшого не є мешканцями громади з формального погляду, бо не мають зареєстрованого місця проживання в громаді. Отже, їхнє проживання в громаді не вважається постійним. Це усуває для них частину можливостей, що реалізуються на місцевому рівні. 

Законопроєкт також вносить зміни до строку тривалої відсутності переселенця за місцем проживання – із 60 днів до шести місяців. Цей строк автори документа обґрунтовують положеннями цивільного законодавства щодо порядку визначення постійного місця проживання, припиненням пенсії та інших соціальних виплат у разі неотримання протягом шести місяців поспіль.