Парламент просять усунути дискримінацію в законі про підтримку та правовий захист звільнених з незаконного ув’язнення цивільних 

Чинний Закон “Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей” (№ 2010-ІХ) потребує кардинальних змін, щоб охопити всіх постраждалих від незаконного ув’язнення та усунути дискримінацію.

Свій заклик до Верховної Ради внести зміни до профільного закону в колонці на УП оприлюднив голова Обʼєднання родичів політвʼязнів Кремля Ігор Котелянець.

Ігор Котелянець

Правозахисник нагадує, що наразі десятки тисяч наших співвітчизників на тимчасово окупованих територіях (ТОТ) утримують росіяни без зв’язку із зовнішнім світом, без звинувачень і суду. Їхні родини не мають доступу до інформації про місце перебування або стан здоров’я рідних. За його словами, усі ці люди фактично “викреслені з правового поля України”.

Ігор Котелянець нагадав, що в січні 2022 року Верховна Рада ухвалила Закон “Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей”.  Його ухвалили, оскільки до повномасштабного вторгнення вже існувала практика незаконного утримання політичних в’язнів – кримських татар, активістів, цивільних на українських територіях, які незаконно контролювати збройні формування Донеччини та Луганщини.

Ігор Котелянець пояснив, що цей закон мав стати наріжним каменем підтримки для таких людей. Утім, через місяць після його ухвалення – 24 лютого – Росія розпочала нову хвилю агресії, змінивши масштаби та логіку воєнних злочинів проти цивільних.

Під репресії потрапили всі: фермери, освітяни, науковці, духовенство, держслужбовці.

“Вони не були активістами, але стали мішенню за відмову брати участь у співпраці, за український паспорт, за небажання схилити голову. Такі дії з боку Росії підпадають під ознаки воєнних злочинів згідно зі статтею 147 Женевської конвенції: це і умисне вбивство, і катування, і нелюдське поводження, і незаконне позбавлення волі осіб, що перебувають під захистом. Римський статут у статті 86 підкреслює відповідальність за системне вчинення таких злочинів у рамках державної політики”, – пояснює правозахисник.

Він назвав чинний профільний закон дискримінаційним, оскільки він передбачає захист двох категорій потерпілих – політв’язнів і заручників.

“Вони не охоплюють більшість жертв російського терору. Наприклад, Тетяну Ключко – 47-річну соцпрацівницю з Енергодара – викрали з дому, а потім російський суд засудив її до 12 років за надуманим обвинуваченням. Жодної політичної діяльності вона не вела, жодних вимог за її звільнення не висували. Вона просто жила в окупації і тому сьогодні не підпадає під жодну з двох категорій”, – пояснює він.

За його словами, історія цієї жінки не поодинока.

“На практиці такі люди – працівники стратегічних підприємств, які не зрадили; вчителі, які відмовилися змінити навчальні програми; фермери, які не погодились “передати” врожай окупантам – залишаються без підтримки держави. Їх утримували незаконно, застосовували тортури, депортували, змушували до публічних “вибачень”, а після звільнення їм не належить ні виплат, ні статусу, ні навіть морального визнання”, – додав він. 

Ігор Котелянець також указує, що практика ухвалення рішень комісією при Мінреінтеграції є непрозорою. Одних осіб визнають такими, що підпадають під дію закону, іншим – відмовляють без пояснень.

“Створюється враження несправедливості. Люди, які пройшли однакове пекло, отримують різне ставлення”, – прокоментував правозахисник.

Водночас він нагадав норми міжнародного гуманітарного права, відповідно до яких оцінювання законності позбавлення волі має базуватися на трьох критеріях:

• статус особи як захищеної цивільної;
• мета позбавлення волі (лише легітимна);
• дотримання гарантій.

“У більшості випадків на окупованих територіях усі три критерії порушуються. Отже, такі особи – незаконно ув’язнені. І держава повинна це визнавати. Відсутність у законі положень, що передбачають надання допомоги всім незаконно утримуваним, – це не лише прогалина. Це форма державної дискримінації. Питання не в термінах, а в реальних наслідках: десятки тисяч постраждалих залишаються поза політикою захисту”, – пояснив він.

Правозахисник наполягає, що закон повинен охоплювати всіх цивільних осіб, які стали жертвами незаконного ув’язнення внаслідок агресії РФ.

“Незалежно від мотиву затримання, незалежно від місця, незалежно від того, чи були політичні гасла. Якщо особу катували, позбавили волі, депортували – вона має право на визнання, підтримку й компенсацію. Без цих змін ми втрачаємо не лише довіру громадян. Ми підриваємо можливість повного документування воєнних злочинів, фіксації збитків і в майбутньому – отримання репарацій. Ми позбавляємо людей не лише допомоги, а й права на правду”, – наголосив Ігор Котелянець, закликавши Верховну Раду внести зміни до профільного закону.

Читайте також: Омбудсман отримав понад 1,3 тисячі скарг на недоліки у системі державного захисту звільнених з полону цивільних

Нагадаємо, у травні 2025 року Східноукраїнський центр громадянських ініціатив (СЦГІ) оприлюднив та презентував доповідь “Від соціального захисту до репарацій для України: повчальний досвід на основі справ цивільних, позбавлених особистої свободи в умовах збройної агресії Росії”. 

У документі правозахисна організація вказала на проблеми в системі підтримки та правового захисту звільнених з незаконного ув’язнення цивільних, зокрема: 

• Застаріле законодавство: профільний закон був ухвалений за місяць до повномасштабного вторгнення, не відповідає поточним реаліям і досі не гармонізований із Женевськими конвенціями.

• Перекладання тягаря доведення на потерпілих: замість презумпції добросовісності, комісія вимагає від заявників самостійно збирати докази свого полону, що часто є неможливим, оскільки РФ не видає довідок.

• Застарілі критерії: вимога доводити, що ув’язнення було пов’язане з громадською чи політичною діяльністю, не відповідає реаліям, коли окупанти затримують людей без пояснення причин.

• Незбалансований склад комісії: перевага представників державних органів (13) над представниками громадськості (5) робить голоси останніх переважно консультативними.

• Відсутність ключових фахівців: у складі комісії немає представників Національного інформаційного бюро, Нацполіції та Державної міграційної служби, що змушує заявників самостійно збирати довідки й затягує процес.

• Формальний розгляд заяв: СЦГІ після проведення низки інтерв’ю дійшов висновку, що рішення готує апарат міністерства, а члени комісії голосують “пакетами”, часто не маючи доступу до матеріалів справ і не читаючи їх.

• Відсутність комунікації та обґрунтування відмов: потерпілі отримують шаблонні відмови (наприклад, “рішення не набрало достатньої кількості голосів”) без пояснення причин, що унеможливлює виправлення документів та оскарження.

• Відсутність особистого контакту: заявники не мають можливості особисто представити свою історію членам комісії, що могло б допомогти в складних випадках.

• “Права на папері”: більшість державних гарантій – тимчасове житло, трудові права, пенсійне забезпечення, освіта – для звільнених цивільних залишаються декларативними й мають мінімальний вплив на їхнє життя.

• Застаріла фінансова допомога: розмір одноразової допомоги в 100 тисяч грн не переглядався з 2018 року і вже не відповідає поточній вартості гривні.

• Бюрократія та відсутність інформування: звільнені з полону часто не знають про свої права і залишаються наодинці з проблемами, а забюрократизована система змушує їх відмовлятися від реалізації своїх прав.

• Відсутність спеціалізованих програм: в Україні немає державних програм медичної та реабілітаційної допомоги, розроблених спеціально для звільнених з полону цивільних.

• Проблема стоматологічної допомоги: попри те що серйозні стоматологічні проблеми є поширеним наслідком полону, держава не запровадила безоплатного лікування чи протезування для потерпілих.
• Відсутність довгострокового моніторингу: немає системи відстеження стану здоров’я звільнених у довгостроковій перспективі.

З реакції Мінрозвитку на висновки доповіді СЦГІ випливає, що міністерство не буде ініціювати перегляд профільного закону та систематичних недоліків у системі захисту таких потерпілих громадян.