Окупанти майже три роки незаконно утримують маріупольця з інвалідністю Володимира Кисельова
Володимира Кисельова, 25-річного маріупольця, який має третю групу інвалідності, деенерівці викрали 27-го або 28 березня 2022 року. Спочатку його тримали у Таганрозі, а пізніше перевезли до Брянської області.
Про це виданню ZMINA розповіла його мати Наталія Кисельова.
24 лютого 2022 року Наталя поїхала на роботу до Чехії, а Володимир залишився у Маріуполі. Тоді жінка вважала, що напад Росії на Україну не переросте у довготривалу та жорстоку війну.
“Ми всі думали, що постріляють, і все припиниться. І життя у місті поступово налагодиться. Після виїзду я спілкувалась з сином телефоном, коли у нього був зв’язок”, – каже жінка.
24 березня 2022 року Володимир зателефонував Наталії з чужого телефону та повідомив, що він спробує виїхати за кордон. При цьому він тішився з того, що його мати не бачить всього пекла, яке відбувається у місті.
“Він час від часу ходив ночувати до власного або сусіднього підвалів, особливо під час сильних обстрілів. Вова відніс туди наші килими, щоб було тепліше спати”, – говорить Кисельова.
Наступного дня син розповів матері про приліт снаряда біля їхнього будинку. Сама будівля вцілила, але вибуховою хвилею повибивало шибки у вікнах квартир.
“Я з ним спілкувалась останній раз 26 березня 2022 року. Того дня був дуже поганий зв’язок, я майже нічого не чула. Десь через два тижні мені вдалося зв’язатися з сусідом, який повідомив, що Володимира нібито забрав “Азов”. Я знала, що це неможливо. Так, вони ще перебували у місті, але не у нашому Іллічівському районі”, – пригадує жінка.
Після почутого Наталя зателефонувала друзям Володимира і попросила їх з’їздити до них додому, аби розпитати людей, що саме трапилося з її сином. Одна з сусідок їм розповіла, що його забрали деенерівці. Згодом жінка з’ясувала, що 27–28 березня окупанти проводили “зачистку” Іллічівського району.
“Тоді у знайомих теж зник син, але його потім відпустили аж за Новоазовським. Його не було близько двох тижнів”, – розповідає Кисельова.
З розмов свідків жінка дізналася, що Володимира затримали, коли той з другом виходив з під’їзду. До них підійшли деенерівці, аби перевірити документи. Товариш показав паспорт і його відпустили, а Кисельов сказав, що свій забув вдома.
“Дехто казав, що він ховав документи у підвалі. Тут свідчення різняться. Щоб ви розуміли, у нас весь балкон був розписаний патріотичними гаслами на кшталт “Слава ЗСУ! Слава Україні!”. Це знайомі, які служили, його розмалювали. У нас дома були й український прапор, і наклейки “Азов”. І вони (окупанти. — Ред.) усю цю “красу” побачили”, – згадує жінка.
Одні очевидці розповіли Наталії, що Володимира роздягали, били прикладом, клали обличчям на землю. Інші бачили, як його виводили з будинку зі скутими кайданками руками.
“Друзі казали, що його здали за те, що він підтримує Україну. У 2017 році він їздив з хлопцями на передову, і його там сфотографували з кулеметними стрічками та зброєю у руках. Це фото він потім виставив у соцмережах. А під час боїв за Маріуполь не було ані світла, ані зв’язку і він не встиг нічого видалити”, – зазначає мати.
Пізніше знайомий, який оглядав квартиру після зникнення сина, сказав жінці, що бачив на подушці кров. У приміщенні все було перевернуто, а також зникли всі документи.
Дізнавшись про викрадення сина, Наталія майже рік просила колишнього чоловіка дізнатися в окупаційної влади про долю Володимира. У травні 2023-го він подав заяву про зникнення сина до “поліції” та здав ДНК-тест. Після цього так звані “правоохоронці” приходили до будинку Кисельових, аби розпитати у сусідів про Володимира.
“В грудні 2023 року колишній чоловік сказав, що збігів за ДНК немає. Тобто він живий, і його могли десь тримати”, – сподівалась мати.
Згодом жінка дізналася, що у травні 2022 року Володимира незаконно утримували в таганрозькому СІЗО, а у червні 2023 року його тримали у СІЗО міста Сєвськ Брянської області. Наразі Наталія не має інформації про місцеперебування сина.
У жовтні 2022 року Наталія подала заяву про зникнення сина до української поліції та теж здала ДНК-тест. Також вона звернулася за допомогою до Офісу генпрокурора, Офісу омбудсмана та Міжнародного комітету Червоного Хреста.
За словами матері, син хворіє на артрит, епілепсію та перехворів на туберкульоз. Володимир має третю групу інвалідності, тож постійно мав проходити лікування.
“Він невеличкого зросту, на вигляд, як підліток. Через приймання гормональних препаратів у нього на тілі є розтяжки під руками, на животі, між ногами. У нього немає кутніх зубів. Перед тим, як їхати, я лишила йому ліки, яких мало вистачити на три місяці”, – каже вона.
За словами Наталії, якщо довго не приймати ліки, то у Володимира викручуватиме ноги та руки та підвищиться температура тіла. Після епілептичних нападів він не орієнтується у часі й у нього з’являються хаотичні рухи.
Нагадаємо, 7 жовтня Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону відправив на вісім років за ґрати 26-річну Ірину Навальну за те, що вона нібито намагалася підірвати одну з виборчих дільниць під час проведення фейкового референдуму про приєднання окупованих територій до Росії.
Окупанти інкримінували Навальній статті Кримінального кодексу РФ про підготовку теракту, а також незаконне зберігання вибухових пристроїв. Прокуратура пропонувала ув’язнити жінку на 14 років, але російський суд засудив її до 8 років позбавлення волі в колонії загального режиму.
Раніше мати Ірини Олександра Столяр розповідала ZMINA, що Ірина першою з родини виїхала з окупованого міста через Росію на підконтрольну територію України. Під час процедури фільтрації окупанти мали зауваження до її прізвища Навальна та знущалися з неї.
Наприкінці серпня Навальна повернулася в окупований Маріуполь до бабусі, яка постійно телефонувала онуці й жалілася, що їй без неї погано.
27 вересня зранку Ірина пішла з дому, і після цього зв’язок з нею перервався. Згодом Олександра дізналася про її затримання з російських пропагандистських ЗМІ. За словами матері Ірини, спочатку дівчину на два тижні посадили в Донецьке СІЗО до засуджених, які відбувають покарання за кримінальні злочини. Пізніше її перевели до камери, де були українські жінки-військові. За словами матері, Ірину сильно били й через це в неї на тілі були численні гематоми.
Під час суду Навальна розповіла про тортури, а також про те, що з неї вибили зізнання російські силовики, тож справу сфабрикували.