Обмін “1000 на 1000”: кого з цивільних передала Росії українська сторона

У травні 2025 року між Україною та Росією відбувся масштабний обмін полоненими у форматі “1000 на 1000”. Україна передала не лише військовополонених, а й щонайменше 120 осіб, засуджених або обвинувачених у злочинах проти національної безпеки. Це були переважно громадяни України, яких судили за державну зраду, колабораціонізм, передачу інформації ворогу та участь у терористичних організаціях.

Медійна ініціатива за права людини (МІПЛ) дослідила 69 таких рішень і розповіла про помітні тенденції у справах і персоналії обміняних.

Джерело: МІПЛ

Частина звільнених – учасники проєкту “Хочу к своим”, що дозволяє засудженим за власною згодою виїхати до РФ. Серед них:

• Геннадій Параскевич, лікар із Запоріжжя, який передавав росіянам інформацію про поранених у шпиталі. У колонії він заявляв, що “служив великій країні” – СРСР – і не вважає себе зрадником. Його обмін узгодив Вільнянський райсуд.

• Андрій Казьмін, колишній боєць ЗСУ, який у 2023 році зливав дані про 93 бригаду в проросійські телеграм-канали. Був засуджений на 8 років.

• Михайло Сазонов, росіянин, учасник справи “харківських партизанів”, який співпрацював із ФСБ і передавав у 2022–2023 роках інформацію про українські позиції у Харкові. У 2024 році його засудили до 9 років, але в травні 2025-го він був звільнений з метою обміну.

• Олена Фролова, яка знімала українські позиції у Львові на прохання сестри, що передавала дані російському офіцерові. Водночас її брат – військовослужбовець ЗСУ – також фігурує у справі.

Колишні бойовики та шпигуни:

• Олександр Скобляк, учасник “ДНР” із 2016 року, отримав 10 років у 2021-му. Обмін погоджено Менським райсудом.

• Олександр Головін, мінометник і командир із “ДНР”, який сам здався СБУ після конфлікту з ФСБ. Засуджений на 9 років.

• Олександр Тарнашинський, організатор проросійських ГО, зокрема учасник форумів Віктора Медведчука. Засуджений за спробу захоплення влади.

• Віталій Васильєв, ексофіцер СБУ з Луганщини, який передавав ФСБ дані про своїх колег. Засуджений на 5 років.

• Василь Мехеда, колишній працівник секретаріату Кабміну. За даними слідства, понад 15 років працював на ФСБ, передаючи секретну інформацію. Засуджений на 12 років.

Обміни в день вироку:

• Василь Романько, уродженець РФ, військовослужбовець ЗСУ. Надсилав інформацію про Сили спецоперацій, діяльність руху спротиву та локації в Криму і Херсоні. 22 травня засуджений на 15 років і того ж дня звільнений.

• Едуард Тумасян, надсилав фото військових об’єктів за гроші. Того ж дня, 22 травня, засуджений на 15 років і переданий на обмін.

Обміни, що не відбулися:

• Олександр Смірнов, послушник Почаївської лаври, засуджений за проросійську пропаганду в соцмережах. Суд погодив обмін, але згодом інший суд повернув його до в’язниці.

• Богдан Грицюк, переслав дані про ЗСУ брату в Росії. Хоча суд дозволив обмін, обмін не відбувся і його повернули під варту.

Випадки обміну до винесення вироку:

• Олена Смолик, яка співпрацювала з російськими спецслужбами, та Максим Ніколаюк, який зливав дані про FPV-дрони, були звільнені до винесення вироку задля обміну.

• Марина Гуз і Владислав Логінов з Чернігова виготовляли вибухівку для підриву об’єктів. Також проходили курси з управління БпЛА.

Відмова від обміну:

• Тетяна Потапенко, мешканка Лиману, засуджена за колабораціонізм за допомогу цивільним під час окупації. Попри рішення суду на обмін, її не передали Росії – ймовірно, через особисту відмову.

У МІПЛ зазначають, що обміни цивільними відбуваються від початку російської агресії у 2014-му.

“Втім, якою б не була фаза війни, це залишається частиною політичних домовленостей. Те, як вони відображалися у законодавчому підґрунті, залежало від контексту та формату перемовин”, – додають в організації.

Наприклад, упродовж 2014 – 2017 років обміни відбувалися, зокрема, в рамках мінських перемовин. У 2016 році Україна видала Росії Віталія Діденка, обвинуваченого у спробі створити Бессарабську народну республіку на Одещині. Суд визнав його винним у посяганні на територіальну цілісність України.

У 2019 році законодавче обґрунтування обмінів дещо змінилося. Наприклад, за запитом Росії віддали через обмін чотирьох учасників “банди Мангуста”. Це угруповання під керівництвом колишнього міліціонера захоплювало будівлю МВС у Маріуполі у 2014 році. 

У 2020 році Росії віддали через обмін “харківських терористів” — трьох чоловіків, які за завданням Росії вчинили теракт під час Ходи гідності у Харкові у 2015 році. Напередодні суд виніс їм вирок і змінив запобіжний захід із тримання під вартою на особисте зобов’язання. Підставою були домовленості у нормандському форматі про обмін, а також план президента Володимира Зеленського. Водночас суд послався на статтю 377 КПК, згідно з якою засудженого у виняткових випадках, встановлених під час розслідування, можуть випустити з-під варти.

У той період через схему зі зміною запобіжного заходу до Росії поїхали беркутівці, звинувачені у розстрілі учасників Революції гідності, та низка відомих проросійських діячів. 

У МІПЛ зазначають, що з початком повномасштабної війни суди в подібних ситуаціях керуються статтею 84-1 КК України. Згідно з нею, задля обміну підозрюваного, обвинуваченого чи засудженого уповноважений орган має ухвалити рішення про передачу для обміну як військовополоненого. При цьому людина має надати письмову згоду на обмін.

Надалі рішення про скасування запобіжного заходу підозрюваному, обвинуваченому або рішення про звільнення від відбування покарання засудженого ухвалює суд за клопотанням прокурора. Відтак людину передають під нагляд уповноваженого органу.

Якщо обвинуваченого обміняли до вироку, його справу продовжують слухати заочно. Якщо ж обмін не відбувся, суд розглядає клопотання про направлення людини для відбування раніше призначеного покарання.

Нагадаємо, серед звільнених 23–25 травня під час обміну “1000 на 1000” цивільних були один політв’язень, 15 в’язнів, решта — українці, які вже відбули покарання в Росії за скоєні за російським законодавством злочини.