Обмеження, запроваджені Кабміном на карантині, суперечили законам України – аналіз правозахисників

Низка норм постанови Кабінету Міністрів про запобігання поширенню коронавірусної інфекції, ухваленої 10 березня і доповненої в подальші місяці, суперечить законам України й непропорційно обмежує права людини.  

Про це йдеться в аналізі правових основ запровадження карантинних обмежень, який зробила Асоціація українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів (УМДПЛ).

В аналізі нагадують, що 10 березня 2020 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”.

Постановою було закладено основу для запровадження карантинних обмежувальних заходів. Після цього обмеження вводилися досить непослідовно та ситуативно, іноді вони не мали взагалі жодного сенсу (як-от заборона відвідування парків та лісопаркових зон), зазначають автори аналізу.

Ці обмеження спричиняють особливе занепокоєння з огляду на те, що вони могли порушувати право на недоторканність житла (вимога про перевірку режиму самоізоляції особи поліцейськими), право на мирні зібрання (обмеження в кількості осіб, які можуть брати участь у мирній акції), право на свободу віросповідання (заборона відвідувати богослужіння на кладовищах), а також порушували принцип правової визначеності.

Так, у звіті УМДПЛ зазначають, що на етапі третьої хвилі карантинних обмежень (29 березня – 5 квітня 2020 року) вперше відбувається обмеження права на свободу пересування. Але це відбувається за відсутності детально прописаного порядку обов’язкової обсервації (ізоляції) осіб, що прибули з-за кордону, без розробленого механізму проведення медичних перевірок та без належного забезпечення умов для обсервації таких осіб. Такі ж неточності в постанові й щодо самоізоляції осіб, які контактували з хворим, а саме лікар на власний розсуд визначає термін перебування на самоізоляції, чим вводить обмеження для особи на пересування. Ба більше, нечітким та незрозумілим залишається термін “невідкладні випадки”, під час яких особі дозволяється виходити з дому.

На четвертому етапі карантинних заходів (6 квітня – 4 травня 2020 року) були запроваджені обмеження на пересування з використанням юридично невизначених термінів, таких як “громадське місце” і “лісопаркові та прибережні зони”.

Лише 13 квітня, через 11 днів після введення нових заборон, Міністерство охорони здоров’я надало роз’яснення, що саме є “громадським місцем”, згаданим у постанові.

Водночас в УМДПЛ вважають, що ні тлумачення від МОЗу, ні посилання на норми Закону України “Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення” у цьому разі не припустимі, оскільки юридично некоректно застосовувати закон за аналогією під час притягнення до відповідальності, а МОЗ не є компетентним органом, щоб встановлювати визначення, яке мало б бути закріплено в профільному законі.

На переконання авторів аналізу, роз’яснення МОЗу не має сили нормативно-правового акта і не може братися до уваги працівниками правоохоронних органів та судами.

Також складним для визначення на практиці є термін “лісопаркова зона”. Адже, згідно з “Порядком поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок” (п. 5 додатку 1), “до лісопаркової частини лісів зелених зон відносяться лісові ділянки з естетично цінними ландшафтами, призначені для масового відпочинку населення”. Розмір лісопаркової частини становить 25 гектарів на 1 тис. осіб за населення 1 млн. У лісопарковій зоні лісові ділянки формуються територіальними органами за погодженням з органом виконавчої влади. Вони можуть і не мати особливих позначень на місцевості або огороджень, що робить невизначеним для особи правовий статус такої ділянки.

Крім цього, під час карантинних заходів запроваджувалися надмірні обмеження в реалізації права на свободу літніх людей, адже заборона залишати помешкання людям, старшим за 60 років, має очевидні ознаки цілодобового домашнього арешту без відповідного судового рішення.

З огляду на викладене у звіті УМДПЛ надає уряду такі рекомендації щодо дотримання прав людини під час карантину:

• Дотримуватися принципу правової визначеності та запроваджувати чітко визначені правові обмеження; оперувати лише тими поняттями, які закріплено в належних нормативно-правових актах, щоб не створювати колізій та прогалин у праві.
• Розроблення та запровадження карантинних обмежувальних заходів проводити з урахуванням необхідності неухильного дотримання прав та свобод людини.
• За потреби запровадження жорсткіших карантинних обмежувальних заходів, діяти згідно з Конституцією та вводити де-юре надзвичайний стан у країні, а не де-факто створювати його за допомогою підзаконних нормативно-правових актів.
• Скасувати норму щодо необхідності носити із собою документи, що посвідчують особу, підтверджують її громадянство чи спеціальний статус.
• Чітко визначити механізм перевірки органами правопорядку режиму самоізоляції особи з урахуванням дотримання прав громадян.
• Врегулювати питання організації забезпечення їжею та речами людей, що перебувають в установах і закладах соціального захисту, в яких тимчасово або постійно проживають / перебувають громадяни похилого віку, ветерани війни й праці, особи з інвалідністю, особи зі стійкими інтелектуальними або психічними порушеннями.

Детальний аналіз правових основ запровадження карантинних обмежень можна побачити у звіті Асоціації УМДПЛ.