Навесні 2022 року, під час запеклих боїв, на Луганщині зникли безвісти близько 170 військовослужбовців 57 бригади

Рідні військовослужбовців з 57 мотопіхотної бригади об’єдналися, щоб розшукати близьких, більша частина з яких зникла безвісти 22 квітня 2022 року під час боїв у селищі міського типу Новотошківське на Луганщині. До списків входять 200 військовослужбовців, з яких власними зусиллями їм вдалося знайти 35 людей.

Про це ZMINA розповіла сестра полоненого бійця 57 бригади та членкиня ГО “Знайти та повернути 57/34” Марія Плаксій. 

Так, родичі зниклих безвісти створили власну громадську організацію “Знайти і повернути 57/34”, яка налічує 100 членів.

За словами Марії, усі сімʼї постійно між собою взаємодіють, обмінюються інформацією та всіляко допомагають одна одній: “Ми як подушка безпеки, підтримка і опора, адже багато жінок уже не витримує цієї невідомості. Тому наша ГО “Знайти і повернути 57/34” залучила психологів для підтримки сімей, які зголосилися нам допомогти на безоплатній основі“. 

22 квітня 2022 року брат Марії Плаксій, який служив у 34 батальйоні 57 мотопіхотної бригади, зник безвісти під час запеклих боїв біля Новотошківського на Луганщині. Разом з ним зникли товариші та військовослужбовці з інших підрозділів, які воювали на тому напрямку.

“Тоді зникло багато хлопців через масовані обстріли та інтенсивний наступ. Окупанти зрівняли цей населений пункт (Новотошківське) із землею. Він припинив існувати”, – розповіла вона.

За словами Плаксій, на початку повномасштабного вторгнення у 57 бригади було обмаль зброї. У бійців був стандартний набір – автомат, чотири ріжки з набоями та дві гранати. Коли 34 батальйон перекинули на Луганський напрямок, окупанти його одразу обстріляли. Українські військові навіть не встигли вийти з машин. Частина загинула на місці, а частині вдалося вистрибнути та заховатися в укритті.

Жінка розповідає, що бійці намагалися нищити ворожі БТРи, які постійно на них рухалися, за допомогою ручних гранат. Військові не здавались і боролися до останнього. Наприклад, один з чоловіків тримав оборону, поки його побратими не відійшли. Про його подальшу долю теж нічого невідомо. У нього дома залишилася 70-річна мама, яка не знає, чи зможе його дочекатися.

“Вона єдина, хто в нього є. Завдяки цьому чоловіку хлопцям вдалося вийти з оточення. Він справжній герой”, – додала Марія.

Через два місяці після пошуків брата Марія дізналася, що він перебуває в російському полоні. Якщо про деяких бойових товаришів була ще хоч якась інформація, то про багатьох досі достеменно нічого невідомо. До списків, що склали родичі, входять 200 військовослужбовців, з яких самотужки їм вдалося знайти приблизно 35 людей. Жінка сподівається, що інших рано чи пізно знайдуть у ворожих в’язницях.

“Я розумію, що вони не всі будуть живі, оскільки багато хлопців загинуло на полі бою. Якби їхні побратими спробували їх винести, вони б самі загинули”, – зазначила Марія.

Сестра каже, що комусь із жінок вдалося відшукати своїх близьких на російських телеграм-каналах, а іншим – бійці самі телефонували з полону. Були навіть випадки, коли росіяни самі писали сім’ям, що їхній родич перебуває в полоні і його повернуть додому.

Нещодавно Міжнародний комітет Червоного Хреста офіційно повідомив родини воїнів 57 бригади про те, що п’ять з них перебувають у полоні. Брата Марії серед них не виявилося. Жінці відомі випадки, коли бійців, про яких повідомляв МКЧХ, повертали з російських вʼязниць закатованими. Так, тіла двох полонених із 37 бригади окупанти передали з Луганського СІЗО.

“Тобто судмедекспертиза підтвердила, що їх катували. Хлопці були без пальців та з відрубаними руками”, – додала жінка.

З розповідей звільнених військовослужбовців, які бачилися зі своїми рідними в полоні, Марії відомо, що серед них є люди з важкими пораненнями, а також ті, хто переніс інсульт. Один з обмінених якось сказав, що інколи росіяни утримують українських полонених в одиночних камерах. Їх переміщують в’язницею так, щоб вони один з одним не перетиналися. Тобто людей тримають у повній інформаційній ізоляції.

Усі родичі здали ДНК-зразки для ідентифікації своїх рідних у разі їхньої загибелі. Плаксій пригадує, що в них були випадки, коли слідчі не брали до уваги збіг ДНК до 30%. З усіх родин 57 бригади лише в однієї стався збіг референтних зразків з тілом загиблого бійця. Його рештки доставили з передової до одного з моргів у Дніпрі.

Марія каже, що військові дуже часто гублять свої документи під час бою. Також не у всіх бійців є жетони з їхніми особистими даними, які допомагають ідентифікувати людину. Здебільшого чоловіки їх замовляють з власної ініціативи. Тому, коли їх привозять у важкому стані до лікарні, вони нічого не можуть про себе розповісти. Також часто поранених вивозять волонтери, які можуть їх не знати.

“Було б добре, якби всі військові мали такі жетони. Можливо, це полегшило б ідентифікацію загиблих. Інколи тіла загиблих лежать у моргах більш ніж рік, а за жетоном можна було б швидше ідентифікувати людину”, – наголосила вона.

Жінка додала, що вони не можуть сказати, що влада нічого не робить. Але для них досі залишається загадкою, чому їхніх рідних не повертають додому. За весь час обмінів військовополоненими з луганського напрямку повернули лише трьох людей.

Громадська організація, членом якої є Марія, часто бере участь у різних заходах, що проводяться Координаційним штабом, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, а також Міноборони та Мінреінтеграції.

Для того щоб прискорити процес повернення своїх рідних, сім’ї бійців 57 бригади двічі їздили до Папи Римського. Сестра каже, що якщо перший раз вони відвідали Франциска з офіційною делегацією, то вдруге до нього приїздила родина, яка представляла всі три громадські організації. Вона передала Папі дві світлини побитих росіянами бійців із зав’язаними за спиною руками. Ці фотографії вони знайшли на російських телеграм-каналах.

“Він узяв ці фото, вийшов з ними до людей та сказав, що таке зло має бути покаране. Також Папа запитав, як можна у 21-му столітті так знущатися з людей. Він виступив на нашу підтримку, але, на жаль, далі нічого не відбулося. Хлопці досі перебувають у полоні”.

Центр прав людини ZMINA разом з українськими та міжнародними партнерами документує насильницькі зникнення, затримання та викрадення цивільних осіб на тимчасово окупованих територіях. Якщо ваші рідні зникли або ви маєте побоювання, що їх могли викрасти, – напишіть, будь ласка, на нашу електронну адресу es@humanrights.org.ua. Наш представник зв’яжеться з вами. 

Отримана інформація за згодою заявника буде використана для звернень до національних та міжнародних слідчих органів, а також міжнародних організацій для внесення ними інформації до періодичних звітів, зокрема до Комітету ООН проти тортур, Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідувань подій в Україні, Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, Міжнародного кримінального суду тощо, для  документування та подальшого розслідування скоєних воєнних злочинів в Україні й притягнення винних до відповідальності.