Нардепи підтримали примусове годування в’язнів у СІЗО
Верховна Рада ухвалила за основу законопроєкт №4334, який дозволяє застосовувати примусове годування щодо засуджених та осіб під вартою, життю яких загрожує відмова від їжі.
Про це повідомили на сайті парламенту.
Фото: 5.ua Урядовий законопроєкт, який підтримали 286 депутатів, передбачає, що примусово годувати зможуть лише в тих випадках, коли це дозволить слідчий суддя. До клопотання мають подати результати лабораторних, інструментальних та інших необхідних досліджень, які б підтвердили, що життю в’язня, який відмовився від їжі на знак протесту, реально загрожує небезпека.
Таке клопотання суд має розглянути невідкладно та не пізніше ніж через 24 години з моменту надходження. Про засідання мають повідомити прокурора, в’язня, який голодує, адміністрацію установи та низку інших посадовців, однак неприбуття когось із цього переліку не перешкоджає розгляду.
Виняток становить лише ті випадки, коли слідчий суддя визнав участь особи обов’язковою. Розглядати такі клопотання зможуть також за допомогою відеозв’язку.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить, що примусове годування не завжди вважають катуванням, однак для проведення такої процедури обов’язково необхідний висновок лікарів про необхідність такого кроку. У справі “Невмержицький проти України” ЄСПЛ визнав катуванням інцидент, коли в’язня прикували наручниками до батареї та в присутності охоронців і службового собаки нагодували через трубку.
“Це (ухвалення законопроєкту. – Ред.) робиться під приводом турботи про в’язнів, але насправді узаконення примусового годування має іншу мету. Це інструмент стримування протестів в’язнів проти неналежних умов тримання та інших порушень прав людини й затикання рота в прямому сенсі цього слова. Хто буде продовжувати голодування, якщо йому пригрозять засунути шланга в горлянку?” – вважає експерт із пенітенціарних питань Вадима Човган.
Всесвітня медична асоціація, як нагадує він, не вважає, що примусове годування може бути етичним, а тому його слід розглядати як нелюдське поводження.
У 2016 році парламент дозволив проводити примусове годування засуджених. Тоді частину третю статті 119 Кримінально-виконавчого кодексу виклали в такій редакції:
“Примусове годування засудженого, який заявив про відмову від прийняття їжі, забороняється. Примусове годування може бути застосовано лише на підставі рішення суду, прийнятого за висновком лікаря, що засудженому загрожує розлад здоров’я стійкого характеру та існує очевидна загроза його життю”.
Ця стаття передбачає, що вид примусового годування має визначати лікар, а дозволити застосування – суд.
Фрагмент наказу від 12 червня 2000 року №127 “Про затвердження інструкції про умови тримання і порядок примусового годування в установах кримінально-виконавчої системи осіб, які відмовляються від уживання їжі”Ще 2013 року втратив чинність наказ, що містив інструкцію, як проводити примусове годування.
“Під час цієї процедури рот голодуючого розкривається та утримується роторозширювачем. Зонд з лійкою на вільному кінці, охолоджений після кип’ятіння, але вогкий, обережно вводиться через рот у стравохід. При цьому лікар слідкує, щоб зонд не попав у трахею. При правильному положенні зонда фельдшер вливає в лійку спочатку невелику кількість перевареної води, а потім поживну суміш. Якщо приготовлена суміш за своєю консистенцією може пройти через тонкий зонд, то примусове годування проводять через ніс”, – йдеться в документі.
Годували в’язнів манною чи вівсяною крупою, маслом, яйцями, молоком, м’ясом та іншими продуктами, які протирали та розводили бульйоном або молоком до 2,5 літра так, щоб кількість густого інгредієнта була не більш ніж 250–350 грамів.
У 2019 році тільки в слідчих ізоляторах зафіксували 76 випадків оголошення голодування.
Фотографія обкладинки: фейсбук-сторінка Дениса Малюськи
