Наразі 35 строковиків Нацгвардії вважаються зниклими безвісти або полоненими

Зараз щонайменше 35 строковиків Національної гвардії України вважаються зниклими безвісти або полоненими. Одним з них є мешканець Нікополя Андрій Єрьоменко, який зник під Соледаром у січні 2023 року. Але СБУ має дані про те, що він перебуває в полоні.

 Про це повідомляє Медійна ініціатива за права людини. 

Андрій Єрьоменко. Фото: МІПЛ

Ще до початку повномасштабної війни 26-річний мешканець Нікополя Андрій Єрьоменко, який кілька років працював у Польщі, повернувся додому. Чоловік хотів офіційно працевлаштуватися, але для цього він мав стати на військовий облік. Наприкінці 2021 року його призвали на строкову службу до харківської військової частини № 3017 Нацгвардії України.

Згодом Андрій почав служити в складі цієї частини, охороняючи різні об’єкти та блокпости. Однак невдовзі строковиків відрядили на луганський і донецький напрямки.

На початку 2023 року Андрій, який був помічником гранатометника, перебував під Соледаром, де й зник безвісти.

Згідно з витягом із розслідування військової частини, чоловіка поранили під час нічного бою. Поки був зв’язок, він устиг повідомити про це через рацію з підвалу, куди він спустився. 

Звільнені з полону побратими сказали матері Єрьоменка Тетяні, що її син, ймовірно, загинув. За словами жінки, побратими нібито винесли пораненого Андрія з підвалу й залишили в будинку, де вони розміщувалися. Потім почався сильний обстріл, після чого на їхні позиції зайшли “вагнерівці”. Дехто з військових зміг вибратися, а ще частина потрапила в полон.

Після цього жінка написала запит до Об’єднаного центру СБУ, де їй відповіли, що станом на грудень 2024 року син перебуває в полоні в Кіровській виправній колонії № 33 на Донеччині.

“У відповіді зазначили, що є два свідки. Я з ними навіть говорила. Один бачив його на початку 2024-го, другий – у грудні. Обидва кажуть, що бачили його під час загальних зборів у колонії. Спілкуватися між собою там не можна, але вони впізнали його за фото, яке показували слідчі”, – пригадує мати.

Однак Міжнародний комітет Червоного Хреста так і не підтвердив того факту, що Андрій перебуває у ворожому полоні. Через це чоловік досі вважається зниклим безвісти.

За словами Тетяни, таких історій, як у неї, чимало. Наразі щонайменше 35 строковиків Нацгвардії вважаються зниклими безвісти або полоненими. 18 з них, які теж зникли 2023 року, були з військової частини Андрія.

“Мій зник у Соледарі, а частина хлопців – під Бахмутом. Вони рік виконували бойові завдання. У сина є нагрудний знак “За відвагу в службі”, за куп’янський напрямок, коли звільняли Харківську область. Точних деталей я не знаю, він мені не розповідав. Отримала нагороду вже я, після того як він зник”, – каже мати.

Крім того, жінку непокоїть той факт, що в офіційних документах бойові завдання Андрія, як і деяких інших строковиків, оформлено як відрядження. За її словами, це вплине на розмір компенсації.

“У мого сина було поранення. У разі інвалідності розмір компенсацій для строковиків у кілька разів менший, ніж для мобілізованих чи контрактників. То в мене питання: якщо ви їх соціально не захистили, навіщо тоді відправляли на бойові завдання?” – запитує жінка.

Нагадаємо, Незалежна комісія ООН з розслідування ситуації в Україні проаналізувала понад 280 відповідей російських держорганів українським родинам безвісти зниклих. Її представники встановили, що жоден з листів міноборони Росії не містив інформації про місце перебування зниклих осіб. Більшість відповідей були неповними або надавали суперечливу інформацію, що є порушенням міжнародного права.

Зібрані ними докази свідчать про широкомасштабний та систематичний характер насильницьких зникнень цивільних осіб, які були затримані, переміщені або зникли безвісти. Здебільшого це багаторазові переміщення між різними місцями утримування на окупованих територіях України, а також депортація до РФ.

До перевезення цивільних осіб поступово залучають нові російські органи, які виділяють та спрямовують ресурси на утримання великої кількості цивільних осіб у різних установах впродовж тривалого часу. Водночас окупанти, відмовляючись розкривати інформацію про зниклих безвісти, ставлять їх поза законом, що, своєю чергою, наражає бранців на ризики додаткових порушень і злочинів.