“Найважче було звикнути до свободи”: 17-річна підлітка виїхала з окупованого Донецька, щоб навчатися в українському виші

Евелін Бьянкпін Акассі, тоді 17-річна жителька Донецька, рік тому виїхала з окупованої території до Києва, щоб навчатися в українському виші. Після переїзду найважче було звикнути до свободи, до того, що можеш писати, говорити й читати що хочеш, стверджує вона.

Про це вона розповіла в інтерв’ю “Суспільному”.

Ілюстративне фото з відкритих джерел

Зараз дівчина вчиться в Таврійському національному університеті імені Вернадського, який 2015 року переїхав з окупованого Криму до столиці України.

За її словами, коли вона виїжджала з Донецька, нічого не знала: як отримати український паспорт, як вступити до університету, де житиме, що на неї чекає. Тепер стверджує, що все в неї добре. Розповісти свою історію Евелін погодилася, бо вірить, що це допоможе іншим підліткам в окупації виїхати на підконтрольні Україні території.

Попри те що вона була дитиною 2014-го, коли почалася російська агресія проти України, вона пам’ятає той час, хоча й уривками. Наприклад, що з продажу зникли її улюблені желейні цукерки “Бджілка”, а з телеефіру – мультики українською. Це її засмучувало.

У родини була велика бібліотека, й загалом тут багато уваги приділяли освіті. Уже в окупації дівчина захотіла більше дізнатися про історію України й вивчити українську мову. Проте 2016 року в Донецьку вже не могла знайти потрібні книжки. Українську літературу більше не видавали в бібліотеках, не продавали в книгарнях, тож вона шукала по знайомих. Знайшла “Кобзар” Шевченка, дещо з Івана Франка, Лесі Українки.

Евелін згадала, як у школі, тоді вона була у третьому класі, багато агресії.

“До нас перевели хлопчика з Київського району Донецька, бо в нас було безпечніше. Мої однокласники його побили, він потрапив до реанімації. Чому? Бо діти чули від російських пропагандистів, що в Києві Майдан, що там нацисти, що Київ – це щось погане, а тут хлопчик нехай і з сусіднього району, але ж з Київського! Це абсурд! Але так було”, – розповіла вона.

Навчання в школах Донецька відразу перевели на російську мову, хоча до 2020-го в Евелін ще раз на два тижні був урок української, який вчителька вела російською. За її спогадами, діти до неї ставилися погано. У 9 класі під час одного з уроків однокласник дівчини сказав, що йому українська в житті не знадобиться, почав перевертати парти, верещати, інші теж долучилися.

“До 2014-го в нас була українськомовна школа і все було добре. Може, це пропаганда так діяла на нас”, – каже вона.

Коли Евелін готувалася до іспитів з історії Росії, зрозуміла, що деякі факти там суперечать один одному. Шукала більше інформації в інтернеті й знаходила зовсім інше, ніж те, що учням говорили в школі. 

Дівчина знала, що не хоче залишатися в Донецьку, розмірковувала про переїзд до Канади. Проте коли почалося повномасштабне вторгнення, зрозуміла, що хоче жити й вчитися в Україні. Для неї це не був простий вибір. Вона закінчувала школу на відмінно, тож їй пообіцяли бюджетне місце в Московському державному університеті. Так було б простіше для неї, але Евелін відмовилася, бо не хотіла цього.

Мама дівчини підтримала її рішення про переїзд до України. Евелін влаштувалася працювати в салон краси, щоб накопичити грошей.

Вона згадує, що з початком повномасштабного вторгнення Донецьк почали “вичищати” від місцевих. Наприклад, з’явилися програми обміну квартири в Донецьку на квартиру в Росії. Натомість до міста приїхало багато російських офіцерів з родинами, вони були з грошима. Сильно виросли ціни, місцеві стали жити відчутно гірше. За словами Евелін, у місцевих з’явилося відчуття, що вони зайві на своїй землі.

Виїжджала вона самостійно через Росію, Білорусь, Польщу, це було виснажливо. Підлітка боялася дороги, що в неї нічого не вийде, що вона не реалізується. Що її мета буде настільки недосяжною, що ризики, на які пішла дівчина, виявляться невиправданими.

Після приїзду до Києва Евелін принципово перейшла на українську. Каже, що їй знадобився час звикнути до свободи й до того, що вона вже в безпеці.

“Я сумую за мамою, за Донецьком. Думка, що можу туди ніколи не повернутися, ранить. Часом пишуть люди з окупації, розпитують, як я вступила до українського університету. Можливо, хтось прочитає про мій досвід і виїде в Україну, а не Росію. Мені надважливо оточити себе свідомими людьми, які не бояться працювати заради змін”, – сказала вона.

Для довідки. За даними громадської організації ЦГП “Альменда”, на тимчасово окупованих територіях зараз перебуває понад 615 тисяч дітей шкільного віку. Вони живуть у складних та небезпечних умовах. Так, окупаційна влада мобілізує українських хлопців до російської армії, відправляє підлітків у воєнно-патріотичні табори на “перевиховання”, віддає дітей на всиновлення російським родинам.

На окупованих територіях підлітків та дітей забирають у полон, залякують, катують і вбивають, інформують правозахисники.

Нагадаємо, що з 1 червня в Україні розпочався період консультацій для абітурієнтів з тимчасово окупованих територій України, він триватиме два тижні. За цей період вони можуть дізнатися, які документи потрібно подавати та куди звертатися.

Раніше ZMINA повідомляла про те, що окупанти в Криму запровадили “університетські зміни” – примусове переміщення дітей на певний період на територію Росії задля стимулювання вступу місцевих школярів у російські виші.