Місця несвободи на Донбасі: умови утримання кращі, а безпеку не гарантують

Умови утримання пацієнтів та підопічних в психіатричних лікарнях, психоневрологічних інтернатах, дитячих закладах на сході України покращились, однак ніхто не застрахований від обстрілів.

У цьому переконані спостерігачі Національного превентивного механізму (НПМ), які відвідали місця несвободи у Нижньому, Теплому, Дмитрівці, Щасті, Попасній, Сватовому та Гірському на Луганщині.

“За рік умови утримання підопічних в цілому у цих закладах покращились. Наприклад, на одну людину на їжу витрачають 40 – 60 гривень на день. В інших регіонах показник сягає 30 гривень на день”, – розповіла Тетяна Печончик, голова Центру інформації про права людини та активістка НПМ.

Однак, за її словами, в психоневрологічних інтернатах медичне забезпечення фінансується на рівні 2 гривень на одного підопічного на добу. А в деяких закладах, наприклад, у Дмитрівському психоневрологічному інтернаті, ця сума складає 66 копійок.

Спостерігачі НПМ побачили у багатьох закладах ремонтні роботи, утеплення корпусів, багато нового обладнання.

До прикладу, у Сватівській психіатричній лікарні, яка зазнала пошкоджень після вибухів на армійських складах, будівельники ремонтували та укріплювали фундамент одного з корпусів. На ремонт виділили 3,5 млн грн. Заклад працює, приймає хворих зі всієї області, включаючи й окуповану територію – на момент візиту там перебували 682 пацієнти. Однак лікарня не має дизель-генераторів.

“У разі відключення електроенергії майже 700 хворих, які перебувають на лікуванні в цьому закладі, будуть позбавлені їжі, оскільки неможливо буде її приготувати. Їм не можна буде обігріти величезну територію лікарні”, – пояснює Тетяна Печончик.

Цим закладам допомогають різні організації, такі як “Червоний хрест”, волонтерські ініціативи, каже співробітник Всеукраїнської мережі людей, які живуть із ВІЛ Костянтин Дмитрієв. За його словами, ніхто не скаржився на їхнє утримання.

“Я здивувався, що при такій близькості до небезпечної зони, не дивлячись на складності з проїздом до закладів, персонал працює в звичайному штатному режимі“, – каже він. 

Правозахисники наголошують, що найбільшою проблемою цих місць несвободи у так званій сірій зоні є те, що ніхто не може гарантувати безпеку вихованців, підопічних та персоналу.

Спостерігачі НПМ наводять в якості прикладу загибель співробітниці Попаснянського спеціального будинку-інтернату. Жінка загинула під обстрілом, коли їхала на роботу.

“У березні під час масових обстрілів підопічних вивозили в Дмитрівський психоневрологічний інтернат, який також знаходиться у сірій зоні. Частину людей повернули назад у Попасну. Відвідавши цей інтернат, ми побачили, що один корпус був зруйнований. На подвір’ї інтернату – воронки від снарядів”, – розповідає Тетяна Печончик.

Правозахисниця дивується, що держава виділяє величезні кошти на відновлення таких корпусів і хоче повернути іншу частину підопічних у цей заклад, який знаходиться дуже близько від лінії бойових дій.

“В разі ескалації конфлікту підопічні й персонал знову будуть наражатись на небезпеку”, – підсумовує вона.

У психоневрологічних інтернатах Луганщини низка закладів недоукомплектовані персоналом. Особливо це стосується середнього медичного персоналу та кваліфікованих лікарів.

Правозахисники кажуть, що це сталось через те, що такі заклади розташовані далеко від великих міст.

“В Радянському Союзі вважалось, що у нас суспільство фізично здорових людей, і на таких людей із психічними розладами просто не звертали увагу, намагаючись сховати цю проблему. Тому до таких закладів сьогодні важко дістатись”, – пояснює Тетяна Печончик.

Лікарі, які знаходяться у містах, часто не хочуть туди добиратись. Проблему загострює велика кількість блок-постів.

“Частина персоналу, який працював у цих закладах, лишилася на окупованій території. Відповідно, вони просто припинили виходити на роботу. А ті з них, які досі добираються до закладів, змушені ризикувати своїм життям кожного разу”, – розповіла Тетяна Печончик.

Правозахисницю вразив також персонал Нижнівського психоневрологічного інтернату на Луганщині, який, перебуваючи під окупацією і не отримуючи фінансування з України, власними силами чотири місяці годував своїх підопічних.

“На щастя, вони зараз вже на території, яка контролюється урядом України. Однак все одно зазнають труднощів. Деяким інтернатам постачальники відмовились довозити продукти харчування через велику кількість перевірок на блок-постах”, – каже Тетяна Печончик.