“Люди в окупації мають відчувати, що Україна за них бореться”: експерти обговорили підходи держави до мешканців ТОТ

Українська політика щодо тимчасово окупованих територій досі переважно зосереджена на питаннях безпеки, тоді як потреби людей, які живуть під російською окупацією або виїжджають звідти, часто залишаються поза увагою держави. 

Про це заявили учасники дискусії “Бути присутніми: як не втратити людей в окупації”, яка відбулася 8 червня в межах 23-го Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA, повідомляє ZMINA.

Фото: Валерія Ландар / Docudays UA

Під час обговорення експерти говорили про міфи навколо мешканців окупованих територій, складнощі повернення дітей, недоліки політики реінтеграції, проблеми законодавства про колабораціонізм та роль медіа у формуванні суспільного ставлення до людей, які залишаються під контролем Росії.

Програмний директор Центру громадянських свобод Володимир Яворський наголосив, що між реальним життям людей в окупації та тим, як його сприймають на підконтрольній Україні території, існує значний розрив.

За його словами, українське суспільство часто не має уявлення про повсякденне життя під окупацією, а державна політика значною мірою формується на основі стереотипів та безпекових ризиків.

“Державна політика розвинута з точки зору безпеки. Ми бачимо небезпеку, яка йде з окупованих територій, і навколо цього будуємо законодавство. Так з’явилося законодавство про колаборацію, численні обмеження та перевірки. Але гуманітарного підходу фактично немає”, – зазначив Яворський.

Він вважає, що через відсутність розуміння умов життя в окупації в державі сформувався підхід, за яким люди, які залишилися на окупованих територіях, нерідко сприймаються як потенційні прихильники Росії або особи, відповідальні за власне становище.

На думку правозахисника, така політика створює додаткові бар’єри для збереження зв’язків із громадянами України, які залишаються під окупацією.

Окрему увагу учасники дискусії приділили становищу українських дітей на окупованих територіях.

Євгенія Моторевська, керівниця відділу розслідувань воєнних злочинів у The Kyiv Independent та модераторка дискусії зауважила, що в українському та міжнародному інформаційному просторі значна увага приділяється депортованим дітям, однак значно рідше йдеться про понад півтора мільйона дітей, які продовжують жити в окупації та щодня стикаються з русифікацією, мілітаризацією та пропагандою.

Голова правління Громадської спілки “Українська мережа за права дитини” Дар’я Касьянова зазначила, що організації вдалося повернути близько 400 дітей, але кожна така історія є надзвичайно складною.

Серед повернених дітей є сироти, діти українських військових, які загинули або перебувають у полоні, а також діти родин, що зазнали переслідувань з боку окупаційної влади.

“Ми буквально нещодавно повернули дівчину, чию матір засудили до двадцяти років ув’язнення за допомогу українським військовим на окупованій території. Вивезти таку дитину надзвичайно складно, тому що сім’я перебуває під постійним контролем”, – розповіла Касьянова.

Вона наголосила, що евакуація дітей із тимчасово окупованих територій часто є складнішою, ніж повернення дітей із Росії.

“На окупованих територіях потрібно проходити десятки блокпостів. Кожен із них – це ризик. Іноді ми приїжджаємо за дитиною, а нам повідомляють, що вона вже нікуди не поїде. Бували випадки, коли ми встигали буквально за день до того, як дитину відправляли до інтернатного закладу в Росії”, – сказала вона.

Касьянова також спростувала поширене уявлення про те, що діти з окупованих територій не хочуть їхати до України.

“Коли діти перетинають український кордон, вони плачуть і цілують землю”, – зазначила вона.

Володимир Яворський, Дар’я Касьянова (з мікрофоном), Ярослава Семенцова. Фото: Валерія Ландар / Docudays UA

Аналітикиня Регіонального центру прав людини Ярослава Семенцова, яка сама виїхала з окупованого Криму три роки тому, наголосила, що українське суспільство часто шукає просту відповідь на питання, чому люди залишаються в окупації.

“Люди не обирали окупацію. Вони просто одного дня прокинулися у себе вдома і виявили, що їхній дім окупований”, – сказала вона.

На її думку, помилковим є підхід, коли тих, хто не виїхав, автоматично підозрюють у нелояльності до України. Семенцова наголосила, що люди мають право залишатися у власних домівках і працювати на своїй роботі, якщо не йдеться про співпрацю з окупаційною адміністрацією.

Вона також поділилася власним досвідом переїзду з Криму:“Я живу в Києві вже три роки, але процес реінтеграції для мене триває досі. Я дуже рада бути тут, але досі стикаюся з нерозумінням і неприйняттям”, – сказала вона.

За словами аналітикині, державні політики часто виходять із припущення, що після деокупації чи переїзду люди автоматично повернуться до довоєнного стану.

“Так не буде. Уже є покоління молодих людей, які ніколи не жили в українському Криму. Для них Україна може бути абстракцією. Людям потрібно показувати, що вони мають місце в українській історії, культурі та майбутньому”, – переконана Семенцова.

Адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA Альона Луньова заявила, що після ліквідації Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій в уряді фактично не залишилося суб’єкта, який системно займався б політикою щодо людей з окупованих територій.

“Сьогодні складно сказати, що в уряді є інституція, яка формує політику саме щодо людей. Не щодо територій, не щодо безпеки, а щодо людей”, – сказала вона.

ZMINA детально аналізувала наслідки ліквідації Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій і перерозподілу його повноважень між іншими міністерствами. Як результат, важливі повноваження щодо захисту постраждалих від війни були розпорошені, а частина повноважень Мінреінтеграції була просто “загублена” та не перейшла до інших міністерств.

Водночас Луньова позитивно оцінила програми підтримки молоді з окупованих територій, зокрема пільговий вступ до закладів освіти, реінтеграційні програми та одноразові виплати після переїзду.

Проте, на її думку, державі бракує системної політики, яка б допомагала зберігати зв’язки з людьми в окупації та пояснювала українському суспільству причини, через які люди не можуть або не хочуть виїхати.

“Нам потрібно більше говорити про те, як виглядає життя в окупації, наскільки складним і небезпечним є виїзд. Потрібно олюднювати статистику й говорити про конкретні людські історії”, – наголосила правозахисниця.

Альона Луньова, Анастасія Багаліка. Фото: Валерія Ландар / Docudays UA

Значну частину дискусії присвятили проблемам законодавства про колабораційну діяльність. Луньова нагадала, що відповідний закон ухвалювали поспіхом після початку повномасштабного вторгнення.

На думку учасників дискусії, страх переслідування за дії, необхідні для виживання в окупації, може відштовхувати людей від повернення на підконтрольну Україні територію. Яворський звернув увагу, що Росія цілеспрямовано витісняє українське населення з окупованих територій та заохочує переселення туди громадян РФ.

“Якщо Україна не боротиметься за людей, які залишаються там і продовжують вважати себе українцями, то одного дня ми можемо зіткнутися з тим, що на цих територіях просто не залишиться українського населення”, – застеріг він.

Директорка правозахисного департаменту ГО “Докудейз” Анастасія Багаліка звернула увагу на те, що тема окупації дедалі рідше потрапляє до інформаційного порядку денного через втому суспільства від війни та кризу в самих медіа.

За її словами, проблема полягає не лише в конкуренції за увагу аудиторії, а й у браку журналістів, здатних професійно працювати з темами окупації, прав людини та воєнних злочинів.

“Із журналістики вимиваються люди, приходить дуже мало нових. Є проблема передавання знань та інституційної пам’яті. Не вистачає ні рук, ні ресурсів, щоб навчати нових журналістів працювати з такими складними темами”, – сказала Багаліка. Водночас вона переконана, що суспільний запит на розмову про окупацію залишається високим.

“Насправді дуже мало людей в Україні, яких ця тема не стосується. Навіть якщо в людини немає родичів на окупованих територіях, завжди є друзі, знайомі чи друзі друзів, які мають такий досвід”, – зазначила вона.

За словами Багаліки, саме тому “Докудейз” цьогоріч запускає інформаційну кампанію про життя в окупації та планує активніше працювати з регіональними медіа. “Говорити про окупацію потрібно. Потрібно пояснювати, як усе починалося, що відбувається зараз і чому ці історії стосуються всіх нас”, – підсумувала вона.

Нагадаємо, в межах правозахисної програми RIGHTS NOW! на Docudays UA також обговорили реінтеграцію дітей і молоді, які повертаються на підконтрольну уряду України територію з ТОТ та після депортації до РФ.