Літня українка Світлана Лой заспівала “Пісню про рушник” у російському суді: вирок у 15 років залишили без змін

Російський апеляційний суд лишив без змін вирок мешканці окупованого Токмака Запорізької області Світлані Лой, яку засудили до 15 років ув’язнення за перекази коштів на підтримку ЗСУ. 

Про це повідомило російське видання “Медиазона”.

Світлана Лой. Фото: Запорізький обласний суд / телеграм

25 серпня 2026 року Перший апеляційний суд Москви в закритому режимі розглянув скаргу Світлани, тому представники ЗМІ не могли бути присутніми під час розгляду справи по суті. Журналістів та слухачів допустили до зали лише перед оголошенням рішення. Саме в цей момент жінка заспівала відому українську “Пісню про рушник” (на слова Андрія Малишка та музику Платона Майбороди).

“Ще до того, як суддя зачитав постанову, українка почала співати “Пісню про рушник” на слова Андрія Малишка з фільму “Молоді роки” 1958 року“, – йдеться в повідомленні.

Після цього суд залишив вирок Лой без змін. Літня жінка має провести 15 років у колонії за 24 перекази на підтримку України.

Перед апеляцією Світлану утримували в СІЗО № 6 міста Москви.

Своє 70-річчя 10 червня токмачанка зустріла в камері СІЗО № 1 у Сімферополі. У листах до правозахисниці Дар’ї Костроміної вона писала, що після вироку вирішила його оскаржити, заявляючи, що в протоколі перекрутили її слова.

“Спочатку я уважно вивчила вирок, а коли в протоколі побачила свої слова, перекручені так, ніби я такого не казала, – лише тоді я вирішила написати скаргу. Я не прошу про скорочення терміну, у мене немає такого завдання чи мети, лише скасування та новий вирок“, – наголошувала Світлана в листах до Дарини.

Напередодні апеляції Лой не дуже сподівалася на позитивне рішення суду, однак продовжувала вірити в диво. Жінка писала, що для неї важливо знати, що вона “зробила все можливе”.

“Особливо не сподіваюся на позитивне рішення суду. Але диво в мене в душі жевріє. Знаю, що мої молитви не марні й Бог мене не покине“, – сподівалась українка.

У листах Світлана розповідала, що сама намагалася розібратися в юридичних аспектах своєї справи, жартома називаючи себе “трішечки адвокатом”. Свою наполегливість вона пояснювала характером батька, який працював слідчим у прокуратурі.

“Мій батько працював слідчим у прокуратурі… І я перейняла від нього певну наполегливість“, – зазначала вона.

У листуванні вона також згадувала рідний край: “Мелітополь – це черешня, Херсон – це кавун, Кам’янка-Дніпровська – це помідор, яблуко. Саме так асоціюються ці міста. Абрикос родить зрідка“.

 У Світлани залишився літній чоловік 1943 року народження, який має проблеми зі здоров’ям і живе сам. У листуванні вона просила писати також йому.

За версією обвинувачення, упродовж січня – листопада 2024 року жінка систематично перераховувала кошти на підтримку ЗСУ. Для цього вона використовувала мобільний застосунок одного з українських банків.

Загалом пенсіонерка здійснила 24 перекази на суму 63 420 рублів, або 33 862,60 гривні. Зокрема, у матеріалах справи згадувався переказ 1500 гривень благодійному фонду “Повернись живим”. Кошти вона перераховувала в гривнях зі своєї української пенсії, вважаючи, що має право розпоряджатися власними заощадженнями на підтримку української армії.

Саме ці перекази окупаційна влада кваліфікувала як фінансову допомогу Україні та “державну зраду” (ст. 275 КК РФ). У повідомленнях російських органів також зазначали, що Світлана дотримувалась “антиросійських поглядів”.

10 лютого 2026 року створений Росією на окупованій території так званий Запорізький обласний суд визнав Світлану “винною” та призначив їй 15 років колонії загального режиму. Після відбуття основного покарання жінці також призначили один рік обмеження волі.

“Справу по суті розглянули протягом одного засідання. Одне з попередньо призначених слухань не відбулося, оскільки Лой з невідомих причин не доставили до суду. Після оголошення вироку українка подала апеляцію“, – зазначають російські журналісти.

Лой, 1956 року народження, проживала в місті Токмак, яке перебуває під російською окупацією. У грудні 2023 року вона отримала російський паспорт, однак не відмовилася від громадянства України.