Лауреати Антипремії «Будяк року-2011» визначені
З нагоди Міжнародного дня з прав людини (10 грудня) Українська Гельсінська спілка з прав людини вже 6-й рік поспіль визначає найбільших порушників прав людини в Україні і вручає їм Антипремію «Будяк року».
Мета Антипремії – привернути увагу громадськості до брутальних порушень прав людини, що відбулися в державі протягом року, та стимулювати суспільну дискусію щодо небезпечних для прав людини тенденцій у вітчизняній правовій системі.
Антипремія присуджується за найбільш ганебні та небезпечні порушення прав людини та основних свобод, що відбулися за минулий рік.
Переможцями Антипремії «Будяк року-2011» стали:
1) Національний банк України
за найбрутальніше втручання в право на приватність
– через прийняття Постанови НБУ № 22 від 31.01.2011 року N 22 «Про внесення змін до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу». Згідно з розробленими додатками до цієї Постанови від всіх клієнтів банків вимагається подавати до банку – надавача послуг, інформацію про свій фінансовий стан, місце реєстрації та проживання, місце роботи, наявність і стан рахунків в інших банківських установах, родині зв’язки з публічними особами (хоча в українському законодавстві даний термін не визначений), дату відкриття першого рахунку, характеристика фінансового стану клієнтів, оцінку відповідності проведених операції до фінансовому стану клієнта. Таким чином в одному місці збирається значна кількість даних про особу, які можуть бути, без згоди клієнта, надані спеціально уповноваженому органу. Оскільки зібрання таких даних не вимагаються жодними міжнародними документами щодо боротьби із корупцією чи відмивання коштів, є серйозні побоювання, що це здійснюється з політичною метою.
– Через прийняття Постанови НБУ № 278 від 1.08.2011 р. «Про затвердження Змін до Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України». Згідно з цією постановою при купівлі валюти на банк покладено обов’язок не тільки ідентифікувати особу, але й залишити підтвердження ідентифікації особи в документах дня. Жодним законом України не передбачено ідентифікації особи при здійсненні валютних операції, до персональних даних має доступ широке коло осіб, що унеможливлює забезпечення ефективного та якісного захисту персональних даних. Це створює умови для формування незаконних баз даних.
2) Муратова Світлана, суддя, заступник голови Київського районного суду м. Харкова
за бездіяльність у випадку порушення прав людини,
за порушення права на свободу та справедливий судовий розгляд
за порушення свободи від катувань та жорстокого поводження
– 10 грудня 2010 року у Київському районному суді м.Харків суддею Муратовою С.О. було проведено судове засідання щодо обрання щодо Строгана Якова Ільковича, обвинуваченого по ст.ст.15 ч.1,115 ч.1 КК України, запобіжного заходу.
– 9 грудня 2010 року Строган Я.І. був затриманий по ст.115 КПК України. На судове засідання його привезли у поганому стані здоров’я з синцем під оком, з червоною смугою на шиї, Строган Я.І. хрипів, рухався з зусиллям. У присутності судді Муратової С.О. він говорив, що його побили працівники міліції після затримання. Незважаючи на це, суддя не зробила ніяких кроків, щоб з’ясувати обставини отримання тілесних пошкоджень та встановити винних у цьому осіб, а також запросити медичну допомогу, коли стан здоров’я Строгана Я.І. у судовому засіданні раптом погіршився. Бригаду термінової медичної допомоги викликала стороння людина. Але суддя Муратова С.О. дала бригаді швидкої допомоги лише 4 хвилини на огляд, заборонила госпіталізацію Строгана Я.І. та ніяк не відреагувала на його усну заяву що він був побитий працівниками міліції, один з яких знаходився у залі судового засідання.
– Муратова С.О., виступаючи у якості судді, допустила грубе порушення прав потерпілого від катувань працівників міліції Якова Строгана. При цьому, вона провела закрите засідання при вирішенні питання взяття під варту.
3) Окружний адміністративний суд м. Києва
за грубе порушення свободи мирних зібрань
– беззаперечне задоволення практично всіх позовів КМДА щодо заборони мирних зібрань у місті Києві; зокрема, були заборонені акції опозиції на День незалежності, акції опозиції перед палацом «Україна», присвячених 100 дням перебування при владі Президента Януковича, акцію руху “Стоп цензурі” біля резиденції президента в Межигір’ї, о 1 ночі заборонив акції перед Печерським судом у серпні, у вересні акції студентів освітнього контр-форуму “Інша сторона освіти”, акції у день 69-ої річниці створення Української повстанської армії (УПА) 14 жовтня, будь-яких масових заходів в місті Києві, запланованих на 11-12 жовтня, 7 листопада, акції «Україна проти Януковича» в Бородянці Київської області у листопаді та багато інших;
– відверте ігнорування міжнародних договорів, ратифікованих парламентом, що гарантують свободу мирних зібрань;
– вбачання загрози національній безпеці та громадському порядку в будь-якому заявленому мирному зібранні, що оскаржується.
4) Заступник Генерального прокурора України, член Вищої Ради юстиції України Михайло Іванович Гаврилюк
за тиск на суддів і неповагу до інституту правосуддя
– М. Гаврилюк готує подання про порушення суддями присяги для Вищої ради юстиції, яка згідно з законом про статус суддів та судоустрій в редакції 2010 року має право звільнити суддів з посади за порушення присяги. Подання стосуються рішень, з якими не згодні органи прокуратури. Фактично таким чином прокуратура бореться з тими, хто не підтримує її позицію обвинувачення.
– 8 листопада 2011 р. М.Гаврилюк зробив заяву відносно кількох суддів Верховного Суду України, які змінили вироки 15 особам із довічного ув’язнення на 15 років позбавлення волі. М. Гаврилюк вказав на можливість звільнення цих суддів за порушення присяги судді і притягнення їх до кримінальної відповідальності. Разом з тим правова оцінка Гаврилюком як заступником генпрокурора обґрунтованості та законності судових рішень ВСУ, зроблені до проведення в установленому законом порядку перевірки, є порушенням гарантій незалежності суддівської діяльності – особливо зважаючи на той факт, що претензії до суддів Верховного Суду представник Генпрокуратури озвучує в час переобрання голови ВСУ.
– 7 червня 2011 року, М.Гаврилюк звернувся до Вищої ради юстиції з пропозицією про звільнення з посади трьох суддів апеляційного суду міста Києва.Ці судді прийняли рішення звільнити обвинуваченого з-під варти в зв’язку з відсутністю конкретних фактів, що обґрунтовували б підстави подальшого тримання людини за гратами. Є неприйнятним спроби прокуратури здійснювати тиск на суддів лише через те, що ті не дослухаються до позиції прокуратури і намагаються дотримуватися Конституції України та Європейської конвенції про захист прав людини.
5). Прем’єр-міністр М.Я.Азаров, віце-прем’єр міністр С.Л.Тігіпко, міністр фінансів Ф.О, Ярошенко, заступник голови правління Пенсійного фонду України В.Никитенко в номінації «за незаконні дії щодо судової влади і неповагу до інституту правосуддя»
У 2007 році Конституційний суд України ухвалив Рішення у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” (справа про соціальні гарантії громадян). Підкреслюючи, що права не можна призупиняти в дії, на відміну від привілеїв, Суд чітко підтвердив стандарт заборони звуження існуючого обсягу конституційних прав громадян. Проте уряд всупереч цьому Рішенню з року в рік демонстративно призупиняв реалізацію соціально-економічних прав в законі про бюджет.
Не став виключенням 2011 рік, при цьому ситуація загострилася ще більше, оскільки Закон про бюджет надав право Кабінету міністрів самому встановлювати порядок реалізації соціально-економічних прав, виходячи з наявних фінансових можливостей.
Реалізація вказаного Закону призвела до вказівки не виконувати рішення судів, що набули законної сили. Ці дії є незаконними, вони є грубим порушенням права на справедливий суд і свідчать про повну зневагу до правосуддя.
6. Президент України Віктор Янукович
Премія «Золотий будяк» у 2011 році за систематичне використання своїх повноважень для обмеження прав і свобод й байдужість до масових порушень прав людини
– Після повернення до дії Конституції в редакції 1996 року Президент отримав серйозні повноваження в царині виконавчої влади. Він одразу заявив, що бере на себе відповідальність за її дії. Прем’єр-міністр Микола Азаров та Генеральний прокурор Віктор Пшонка заявили, що виконають будь-який наказ Президента. Був створений невідомий раніше інститут усних доручень Президента, які обов’язкові для виконання. Але ці усні доручення, за нашими спостереженнями, не стосувалися усунення порушень прав людини або створення умов для здійснення прав людини і основоположних свобод.
– Президент виступив ініціатором і підписав закони, спрямовані на обмеження незалежності суддів і й численні порушення права на справедливий процес. Вища рада юстиції, що контролюється Президентом, перетворилася на орган розправи над неугодними суддями. Як відзначають зарубіжні та національні експерти, цей закон мав руйнівне значення для багатьох важливих повноважень, поставив суддів під контроль Вищої ради юстиції, яка звільнила багато суддів за порушення присяги із сумнівних причин і стала інструментом для кадрових змін суддів на посадах і для звільнення суддів, які ухвалюють небажані рішення.
– У грудні 2010-2011 рр. можна відзначити зовсім небагато дій Президента щодо прав людини, які можна оцінити як позитивні. 9 грудня 2010 року Указом №1116/2010 була поновлена діяльність Національної комісії з питань зміцнення демократії та утвердження верховенства права. Був створений інститут уповноваженого Президента з прав дитини (Указ Президента №812/2011 від 11.08.2011), в листопаді підписаний довгоочікуваний Указ щодо складу Комісії з питань попередження катувань (підготовлений ще в березні). Президент декілька разів скористався правом вето щодо законів, які порушують права людини, наприклад, щодо закону про біометричні паспорти. Проте значно більше було фактів, коли Президент був байдужим відносно численних звернень до нього щодо брутальних порушень прав людини, підписував закони, які порушують права людини, чи, ще гірше, був їх ініціатором, не звертав жодної уваги на масові та системні порушення прав людини. В результаті Президент своєю бездіяльністю фактично сприяв значному погіршенню ситуації з правами людини в Україні в цілому, яке спостерігалося в 2011 році.
– Президент не звертав уваги на численні заяви про застосування свого права вето і підписав низку законів, які порушують права людини, зокрема, дискримінаційну пенсійну реформу, внаслідок якої чинні пенсії зменшилися, зміни до Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України», який дозволяє вирішувати, які судові рішення вводити до реєстру, а які можна не оприлюднювати, а також встановлює контроль за Верховним судом України, Закон «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та інші. Указом Президента №622/2011 від 30.05.2011 року була схвалена Концепція державної міграційної політики, що передбачає реалізацію низки заходів, які апріорі порушують права мігрантів, з чітко окресленою «силовою» складовою.
– Ураховуючи, що фактично Президент контролює правоохоронні органи та прокуратуру, а також здійснює вирішальний вплив на суддів через Вищу раду юстиції та інші свої повноваження, варто згадати порушення сумнівних кримінальних справ проти опозиційних політиків, слухання яких відбувалося з численними порушення права на справедливий суд, а також численні справи проти громадських активістів. Це вкрай негативно позначилося на іміджу України в світі, викликало шквал заяв з боку міжнародних інституцій та багатьох європейських політиків про політичну мотивацію кримінальних переслідувань, про згортання демократії та неповагу до верховенства права в Україні, поставило під загрозу підписання вкрай важливої для країни Угоди про асоціацію України з ЄС.
– Президент залишався байдужим до звернень на його адресу щодо серйозних порушень прав людини як від правозахисних організацій, так і від інших інституцій і громадян.
