Кримська правозахисниця закликала державу та суспільство не втратити зв’язок з людьми й розбудовувати відповідну реінтеграційну політику
“Чорна мітка” окупації – реєстрація за місцем проживання на захоплених територіях – досі залишається приводом для дискримінації українських громадян у власній країні.
Про це у своїй колонці для УП заявила партнерка Адвокатського об’єднання AZONES та експертка Коаліції “Україна. П’ята ранку” Дар’я Свиридова. У ній вона також окреслила, як подолати стіну упереджень та зберегти зв’язок з тими, хто опинився під окупацією.
Дар’я Свиридова“Десятки законів, сотні судових рішень і тисячі життєвих історій, що доводять одне: окупація частини територій потребує системних й продуманих державних політик, аби не знищити зв’язок людей з Україною. Щоб навʼязаний окупантом паспорт не став доказом “нелояльності”, а доступ до прав, банківських рахунків, участі у виборах чи професії перекривався лише тому, що твій дім опинився в окупації. Щоб відповідальність за злочини Росії не перекладалися на плечі тих наших громадян, хто виживає в умовах примусу, страху та війни”, – переконана правозахисниця.
У своїй колонці Дар’я Свиридова наголосила, що попри жорстокі реалії ці роки показали: українці в окупації – це наші громадяни, більшість із яких потребує не осуду чи переслідування, а підтримки.
“Ми мусимо навчитися будувати зв’язки, а не стіни й визнавати біль і виклики життя в окупації, а не стигматизувати їх”, – підкреслила правозахисниця.
Дар’я Свиридова окреслила коло обмежень, які вона та тисячі внутрішньо переміщених осіб (ВПО) зазнали на підконтрольній уряду України території через те, що їхній дім тимчасово окупували Збройні сили РФ.
“Мої майже 11 років роботи з темою подолання наслідків війни та захисту прав громадян з окупованих територій – це досвід пробивання стін і байдужості. Та все ж і непоодиноких перемог здорового глузду та людяності в державних політиках щодо реінтеграції та підтримки громадян з окупованих територій”, – пише правозахисниця.
Вона звернула увагу, що соціологічні опитування засвідчили: українці на підконтрольній уряду України території розуміють становище своїх співгромадян в окупації.
Так, до прикладу, понад 80% громадян погоджуються з наявністю ризиків для життя і здоров’я громадян України на тимчасово окупованих територіях (ТОТ) у зв’язку з відмовою від російського громадянства, вбачають у такій відмові загрозу для отримання життєво важливих послуг. Понад 70% громадян загалом добре ставляться до громадян на ТОТ.
Читайте також: “Мистецтво спротиву”: у Києві презентували каталог до виставки “ЛОМИКАМІНЬ. Жіночий спротив у Криму”
88% та 73% респондентів вважають, що Україна має спільне майбутнє з мешканцями окупованих у 2022 році та 2014 році територій відповідно. На думку 84% опитаних держава повинна вже зараз реалізовувати заходи для підтримки та налагодження зв’язку з населенням, що залишилося на окупованих територіях.
“Проте досі будь-який зв’язок з окупованою територією за бажання можна зробити “чорною міткою”. Ось лише кілька прикладів. Народився чи помер в окупації – спробуй доведи це в суді. Залишився в окупації, допомагав сусідам по вулиці виживати в окупації, пізно виїхав з окупації, а може, ще й взяв там російський паспорт – отримай осуд чи навіть кримінальне покарання, бо колаборант та зрадник. Виїхав з окупованих територій та хочеш відновити пенсію – доведи, що не отримуєш її від окупанта. Маєш реєстрацію на окупованих територіях – отримай презумпцію фінансової недоброчесності та проходь особливий фінмоніторинг”, – констатувала правозахисниця та навела деякі приклади.
Дар’я Свиридова наголосила, що такі підходи перекладають з агресора на людей відповідальність, зокрема, за злочинну політику РФ щодо примусової паспортизації наших громадян в окупації, примусу до незаконної перереєстрації майна, вимушеної роботи з підтримки життєдіяльності громад у “фейкових” окупаційних установах.
“На людей, які з різних причин залишаються в окупації та здебільшого є не співучасниками, а потерпілими від воєнних злочинів РФ”, – підкреслила правозахисниця.
Такі підходи також допомагають окупанту в його прагненнях та стараннях розірвати будь-які зв’язки наших громадян в окупації з Українською державою, що є потужним інструментом РФ з підкорення та придушення спротиву громадян в окупації. Вони також ставлять під сумнів необхідність звільнення всіх окупованих українських територій, якщо вже зараз будь-який зв’язок з ними є загрозою, приводом для стигматизації та засудження.
Дар’я Свиридова переконана, що українське суспільство та держава мають маніфестувати всередині країни та назовні – на окупованих територіях залишилися наші громадяни, наші близькі та родичі. Вони заручники та потерпілі від злочинної політики окупанта. І чи не єдиний їхній порятунок – звільнення цих територій, недопущення окупації нових та допомога в озброєнні України.
“Маємо допомагати державі будувати та підтримувати зв’язки з нашими громадянами в окупації (доступ до інформаційних каналів для прифронтових та окупованих територій, освітні програми для молоді, доступ до українських паспортних та інших документів, перегляд надмірних каральних підходів до різних форм колабораціонізму тощо), а не нові стіни, непорозуміння та стигми”, – пояснила правозахисниця.
Вона переконана, що суспільство та держава мають говорити й шукати всередині країни та окремих професійних спільнот консенсус і відповіді на складні питання, зокрема:
- Яке наше ставлення до життя та роботи в окупації?
- Яким буде наше спільне життя після деокупації?
- Як урахувати наслідки окупації в процесах євроінтеграції?
“Маємо визнати, що ці питання будуть частиною нового суспільного договору, що формується. Й на цьому шляху важливо, аби важкий досвід страшної війни не призвів до перетворення на державу, що забула мову людяності та опанувала мову насильства, переслідувань та розлюднення своїх же співгромадян… Тобто фактично на державу, з якою ми зараз воюємо за право бути іншими. Тож маю прагнення, аби наш суспільний договір ніколи не визнав нормою ту “чорну мітку” лише за факт життя в окупації чи реєстрації на окупованих територіях”, – переконана Свиридова.
“Майже 11 років я живу в Києві. Й все ще бережу свій паспорт, отриманий в мої 16 років в Криму. Бережу як талісман, оберіг та віру в те, що одного дня повернусь додому в українську Ялту. Й таким неймовірно дорогим моєму серцю цей паспорт робить, зокрема, той самий штамп на 11 сторінці про реєстрацію на території Автономної Республіки Крим, Україна”, – підкреслила вона.
Як відомо, в Україні після ліквідації Мінреінтеграції відсутній єдиний орган, що опікується громадянами України на ТОТ, який відповідальний за формування єдиної політики в цій сфері та комунікацію з громадянами в окупації. Наразі уряд перерозподіляє повноваження ліквідованого міністерства між різними міністерствами.
