Кожен другий мешканець інтернату не може ухвалювати рішення про своє життя – дослідження
Майже половина мешканців інституційних установ визнані судом недієздатними. Це означає, що вони позбавлені юридичної можливості приймати рішення про своє життя, а шлях до відновлення їхніх прав практично закритий.
Про це свідчать результати дослідження “Правосуб’єктність мешканців інституційних закладів: проблеми і шляхи їх подолання”, яке проаналізувала експертка громадської організації “Українські правозахисні ініціативи” Лариса Боюк.
Психоневрологічний інтернат в Івано-Франківській області. Фото: Офіс омбудсманаМоніторинг охопив 50 інституційних закладів у 10 областях та місті Києві. Загалом фахівці, які проводили дослідження, виявили системні порушення прав понад чотирьох тисяч мешканців психоневрологічних інтернатів, дитячих будинків-інтернатів та геріатричних пансіонатів.
“Отримані дані є доказом системної кризи, яка триває десятиліттями. Цифри дослідження говорять самі за себе: з 9340 мешканців цих установ 4056 осіб (43%) визнані судом недієздатними, а ще 66 (1 %) осіб мають обмежену дієздатність. Це означає, що кожен другий мешканець інтернату позбавлений юридичної можливості приймати рішення про своє життя – від побутових питань до можливості змінити своє життя і вийти за межі інтернатів”, – зауважила Боюк.
Ці люди також не можуть укласти шлюб, голосувати на виборах чи здобувати освіту – тобто реалізовувати базові права. Експерти наголошують, що це свідчить про порушення права на правосуб’єктність, гарантованого статтею 12 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю.
Найбільший відсоток позбавлених дієздатності – серед мешканців дитячих будинків-інтернатів (ДБІ), де проживають молоді люди 18–35 років (80–100%).
“Коли вихованці з інтелектуальними порушеннями досягають повноліття, ДБІ замість того, щоб надати їм підтримку для самостійного життя, вбачає єдине рішення – позбавити їх дієздатності”,– зазначила Боюк.
Частка мешканців інтернатів, які визнані недієздатними, суттєво відрізняється у різних регіонах. Найвищі показники у Києві та Одеській області – 79–88%. Зокрема, у Святошинському психоневрологічному інтернаті Києва 89% недієздатних мешканців. На Одещині в Ананьївському та Красносільському дитячих будинках-інтернатах недієздатні майже 100% мешканців. Водночас у більшості закладів Львівської та Харківської області недієздатних лише 15–20%, це найнижчі показники.
“Це свідчить про принципово інші підходи установ та судів. Ця розбіжність – чіткий індикатор того, що рівень недієздатності залежить не від медичних діагнозів, а від місцевих звичок, історичних практик та зацікавленості родичів чи керівництва закладів”, – пояснила експертка.
Одним із найбільших системних порушень є модель “опіки інституції”. Зокрема, у 19,4% недієздатних опікуном є директор інтернату, в якому вони проживають. Це створює конфлікт інтересів: одна і та сама людина керує бюджетом закладу, відповідає за утримання мешканців і водночас має захищати їхні особисті та майнові права.
“Коли інтернат сам себе контролює в особі директора-опікуна, голос підопічного зникає. У таких умовах деінституціалізація неможлива, адже опікун не буде ініціювати вихід людини із закладу, який він очолює”, — звертають увагу автори дослідження.
Родичів-опікунів має лише третина з понад 4 тисяч недієздатних мешканців інтернатних закладів, які охопило дослідження. Проте сьома частина тих, хто мають опікунів, взагалі не бачать їх.
“Директор закладу стає для підопічного одночасно і законом, і судом, і виконавцем. Така концентрація влади в одних руках перетворює інтернат на закриту систему, де правосуб’єктність людини анігілюється”, – зазначила Боюк.
Європейський комітет із запобігання катуванням (КЗК) у доповіді 2020 року закликав українську владу відмовитися від практики призначення інтернатів опікунами та шукати альтернативні рішення, які гарантують реальну незалежність опікунів і належний захист прав недієздатних осіб. Проте ситуація в Україні істотно не змінилася.
Експерти зазначають, що механізм поновлення дієздатності, запроваджений після змін до Цивільного процесуального кодексу у 2018 році, фактично не працює. Упродовж 2023–2025 років подали лише 55 заяв про поновлення дієздатності, і суди задовольнили лише сім із них. Це становить близько 0,17% від кількості мешканців.
За той самий період недієздатними визнано 141 людину – у 20 разів більше, ніж поновлено. При цьому більше як половина (51,8%) позбавлень дієздатності відбулося за ініціативою самих установ.
Автори дослідження звернули увагу, що Україна має здійснити стратегічний перехід від застарілого інституту недієздатності до моделі підтриманого прийняття рішень, де в центрі уваги – воля людини, а не її обмеження.
4 вересня 2025 року Верховна Рада ухвалила у першому читанні два законопроєкти, які мають посилити захист прав людей, визнаних недієздатними. Зокрема передбачено, що підопічні зможуть відмовитися від опікуна, якщо той порушує їхні права.
Нагадаємо, що права людей з інвалідністю враховані в дорожній карті для вступу до ЄС. Громадська організація “Fight For Right” вказала на прогалини в документі та рекомендувала уникати узагальнення заходів, яке ускладнює відстеження їх ефективності, прописати використання розумного пристосування у сфері працевлаштування людей з інвалідністю, запропонувати ширшу підтримку внутрішньо переміщеним людям з інвалідністю, зокрема доступне житло.
Раніше ZMINA повідомляла, що в Україні 27 лютого презентували Стратегію реформування інтернатів для дорослих, яку уряд схвалив в кінці 2024 року. Цей документ передбачає створення умов для більш незалежного проживання людей з інвалідністю у громадах, як це вимагають зобов’язання України при вступі до ЄС.
