Коли тиша вбиває тисячі людей: правники закликають МКЧХ змінити стратегію щодо РФ
Поки Росія системно катує та страчує українських військовополонених та цивільних бранців, Міжнародний Комітет Червоного Хреста продовжує зберігати тишу. Така бездіяльність МКЧХ руйнує світовий правопорядок і фактично легітимізує воєнні злочини, тому він має застосувати для українського кейсу такі засоби впливу, як публічна заява та публічне засудження.
Про це йдеться у відкритому звернені українських фахівців з міжнародного права Гюндуза Мамедова та Миколи Форсенка, оригінал якого опублікований французькою мовою на HEIDI.NEWS.
“Постійні катування, нелюдське поводження та позасудові страти військовополонених і цивільних українців, тримання їх в жахливих умовах з одночасною відмовою МКЧХ у допуску до них, теракт в Оленівці, застосування газової зброї, екоцид внаслідок підриву Каховської дамби, постійні обстріли мирних українських міст та загалом десятки тисяч воєнних злочинів росіян“, – нагадують правники.
Численні злочини російських військ доводять існування системного плану зі знищення української нації. Те, що відбувається зараз у Європі, нагадує юристам події 30-х та 40-х років минулого сторіччя.
Утім, попри десятки тисяч воєнних злочинів, скоєних росіянами за час від окупації Криму до повномасштабного вторгнення, МКЧХ продовжує дотримуватися стратегії мовчання. На переконання правозахисників, така пасивність залишає цивільне населення на окупованих територіях абсолютно беззахисним перед агресором.
“Україна має справу не з поодинокими злочинами, а з системною політикою… І зараз, коли Росія виходить з Європейської конвенції про запобігання катуванням, саме МКЧХ має не лише право, а й обов’язок нарешті вийти за межі тиші“, – додають експерти.
Юристи наголошують, що десятиліттями МКЧХ будував репутацію на невтручанні в політику. Головний аргумент організації – продовжувати закритий та конфіденційний діалог, який дозволяє отримувати доступ до полонених. Але в Україні такий підхід не працював.
Експерти нагадують, що РФ не створила офіційних таборів для військовополонених і не надає МКЧХ повноцінного доступу до українців. У звітах Комітету за останні роки дані про візити в Україні та РФ подаються змішано. Наприклад, у 2024 році організація звітувала про 55 візитів, але більшість із них відбулися в Україні, де перебувало понад 13 тисяч осіб. Скільки разів представники МКЧХ реально бачили українців у російських катівнях – залишається незрозумілим. Така позиція може свідчити про намір приховати відсутність реального доступу до утримуваних у РФ українців.
“Такі маніпуляції виглядають особливо небезпечно в умовах, коли йдеться не про формальні показники, а про долі тисяч людей, які щодня перебувають під загрозою катувань і смерті“, – зазначають юристи.
Водночас правники пояснюють, що внутрішні правила самого МКЧХ передбачають публічні заяви, якщо закриті переговори не діють. За словами експертів, існують три рівні реагування в системі МКЧХ у випадках, коли конфіденційний діалог є безрезультатним.
- Гуманітарна мобілізація (залучення інших урядів, організації чи впливових осіб для тиску на порушника). Цей механізм реалізується в межах конфіденційності, тому відстежити його застосування неможливо.
- Публічна заява (офіційне визнання, що діалог не приносить результатів).
- Публічне засудження (крайній захід у разі масових і системних порушень).
Проте за 11 років війни в Україні МКЧХ жодного разу не вдався до “публічної заяви”, попри досвід використання такого механізму в інших конфліктах. Відсутність реакції на тлі системних катувань, підтверджених навіть рішеннями ЄСПЛ (наприклад, у справі “Україна та Нідерланди проти Росії”), та відсутність доступу до полонених ставлять під сумнів ефективність обраної комітетом стратегії.
Раніше МКЧХ вже переходив до “публічного засудження”, якщо конфіденційний діалог виявлявся марним. Зокрема, у 1992 році під час конфлікту в Боснії й Герцеговині комітет відкрито заявив про системні катування та депортації, а у 1998 році в Косові офіційно поклав відповідальність за захист цивільних на сербську владу. Ці приклади доводять спроможність організації діяти публічно за критичних обставин. Проте у випадку масштабної збройної агресії в Україні цей інструмент, за словами юристів, не застосовувався протягом 11 років, попри численні зафіксовані порушення.
“Мовчання МКЧХ сьогодні – це вже не інструмент нейтральності, а позиція, яка ставить під загрозу весь міжнародний гуманітарний порядок. Коли держава відкрито катує людей, тиша стає виправданням бездіяльності“, – наголошують експерти.
Юристи зауважили, що відсутність правових наслідків за агресивні дії стимулює їх подальшу ескалацію. У цьому контексті російська політика, на думку юристів, становить загрозу вже не лише Україні, а й стабільності всього міжнародного порядку.
Нагадаємо, Міжнародний комітет Червоного Хреста 14 січня оприлюднив допис, у якому засудив удари по “критично важливій інфраструктурі в Україні та Росії”. Організація зауважила, що через ці атаки мільйони людей залишилися без електроенергії, води та опалення. Серед постраждалих міст МКЧХ згадав російський Бєлгород.
У заяві підкреслили, що напади, які завдають непропорційної шкоди цивільним і позбавляють їх доступу до базових послуг, заборонені міжнародним гуманітарним правом.
Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга відреагував на публікацію, назвавши її “ганебною”. Він наголосив, що Україна діє в межах міжнародного гуманітарного права і захищається від російських атак. За його словами, в Україні заяву МКЧХ сприйняли як хибне моральне вирівнювання між агресором і країною, яка обороняється, що підриває довіру до організації.
