Ізоляція та бідність: в ООН розповіли, як пандемія вплинула на українців з інвалідністю

У період пандемії в Україні доступ людей з інвалідністю до послуг з охорони здоров’я, абілітації та реабілітації, освіти, соціального захисту, праці та зайнятості зазнав ще більших обмежень, а карантин значно загострив ізольованість і відчуженість цих людей. 

Про це свідчать дані інформаційної записки Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні щодо впливу пандемії COVID-19 на людей з інвалідністю в Україні і .

Експерти моніторингової місії з квітня до жовтня провели 86 інтерв’ю з 20 чоловіками та 68 жінками. За офіційними даними, наразі в Україні проживає 2,7 млн людей з інвалідністю, і, за словами експертів, вони зазнають вищого ризику погіршення стану здоров’я, ніж населення загалом, адже додатково мають проблеми з коштами, соціальною ізоляцією та дискримінацією. В умовах пандемії деякі з цих людей можуть наражатися на небезпеку сильнішого впливу вірусу, адже в них є супутні захворювання, а також через те, що їм складніше здійснювати профілактику та отримувати лікування.

Перехресна дискримінація, з якою стикаються жінки, зокрема ЛГБТ-українки з інвалідністю, також впливає на їхній доступ до охорони здоров’я. Так, монітори зафіксували випадки, коли жінкам та дівчатам з інвалідністю відмовляли в наданні послуг з охорони сексуального та репродуктивного здоров’я через брак доступного обладнання, наприклад пристосованих для них гінекологічних крісел, мамографів та рентгенівських апаратів, або ж через некомпетентність медиків. 

Монітори наголошують, що обмеження, запроваджені урядом у зв’язку з коронавірусом, створили ще один пласт перешкод для людей з інвалідністю в доступі до охорони здоров’я. 

“У Чернівцях, наприклад, як зазначив один респондент, медичний заклад, найбільш доступний для людей з інвалідністю, під час карантину був закритий близько трьох місяців. Особи з порушеннями слуху та літні особи з інвалідністю стикалися з перешкодами в отриманні консультацій інтернетом або телефоном, які інколи були єдиним способом проконсультуватись у медиків”, – розповідають вони. 

Тимчасове зупинення громадського транспорту, з яким зіткнулися в Україні на початку року, стало ще одним істотним бар’єром у доступі до медичного обслуговування, особливо для осіб з інвалідністю, які живуть у сільській місцевості та віддалених районах. Жителі міст, як пояснили у звіті, могли користуватися послугами таксі, однак у сільській місцевості така можливість відсутня. Карантинні обмеження, крім того, несприятливо вплинули на обсяги вакцинації й на можливості лікування хворих на туберкульоз і ВІЛ-інфікованих.

Під час пандемії збільшилися й фінансові труднощі, адже людям з інвалідністю доводилося купувати засоби індивідуального захисту та антисептики, щоб вийти з дому, а також платити за тести на коронавірус, інакше вони не могли потрапити до лікарні в разі потреби.

“За повідомленнями однієї неурядової організації, яка надає допомогу особам з інтелектуальними порушеннями в Ужгороді, бригада швидкої відмовилася везти молодого чоловіка із синдромом Дауна до лікарні для лікування захворювання шлунку, бо він не проходив тест на коронавірус. Йому вдалося отримати медичну допомогу лише в приватній лікарні, проте довелося за неї заплатити”, – розповідають монітори.

Водночас зайнятість серед осіб з інвалідністю вкрай низька, а тому вони можуть розраховувати тільки на державну допомогу, що сягає в середньому 2,4 тис. грн, або 92 дол. США, на місяць.

“Ця допомога менша, ніж фактичний прожитковий мінімум, розрахований Міністерством соціальної політики, що сягає 3846 грн, або 142 дол. США, на місяць. Це означає, що понад 1,4 млн людей, для яких пенсія з інвалідності є основним джерелом доходу, живуть у бідності”, – зазначили автори звіту. 

Через відсутність послуг підтримки в громадах українці з інвалідністю великою мірою залежні в повсякденному житті від підтримки з боку членів сім’ї, переважно жінок. 

Фото на обкладинці: promoteukraine.org