Громадські організації розкритикували ініціативу Дубілета про “електронний перепис населення”
Низка громадських організацій розкритикувала намір провести в Україні електронний перепис населення. Ініціатива Кабміну суперечить принципам і рекомендаціям ООН, а отже вона не може замінити перепис.
Про це йдеться у зверненні Аналітичного центру CEDOS.
28 листопада міністр Кабінету Міністрів Дмитро Дубілет оголосив про намір відмовитися від “традиційного” перепису населення у 2020 році. Натомість він запропонував провести “так званий електронний перепис”.
Дмитро ДубілетМіністр обґрунтував свою ініціативу терміновістю генерального плану інфраструктури країни. За його словами, більшість міністерств не можуть чекати на традиційний перепис населення, який запланований на кінець наступного року.
Підписанти звернення переконані, що така альтернативна оцінка кількості населення є лише короткостроковим, але не довгостроковим рішенням.
“Ми вважаємо, що країні потрібні довгострокові рішення. Відкладання питання системи збору даних про кількість населення і житловий фонд призводить до неефективного використання коштів платників податків, міжнародних партнерів та ресурсів майбутніх поколінь”, – йдеться у зверненні.
Автори звернення нагадують, що перепис є джерелом найбільш повної інформації про міграцію населення: іноземців в Україні, переселенців, трудових мігрантів та людей, які живуть не за місцем реєстрації. Без даних перепису для цих груп населення неможливе проведення вибіркових соціологічних досліджень.
“Наразі, без перепису, вибірки соціологічних досліджень будуються на основі хибних даних про генеральну сукупність. Через це в держави немає необхідних даних для оцінки процесу інтеграції ВПО, обсягів внутрішньої міграції, а також розуміння причин зовнішньої трудової міграції і її наслідків для окремих регіонів”, – йдеться в заяві.
Підписанти наголошують, що перепис населення та житлового фонду є ключовим джерелом даних, яке уможливлює проведення подальших вибіркових досліджень. А інвестиція в проведення перепису один раз дає можливість потім 10 років економити за рахунок більш якісного планування розвитку і більш ефективного використання ресурсів.
Водночас автори заяви переконані, що цифрова трансформація держави неможлива без налагодження постійного збору інформації про населення на основі реєстрів. А для цього потрібно зробити низку важливих кроків.
Серед них вони називають ухвалення політичного рішення про те, що Єдиний державний демографічний реєстр – це реєстр населення, а не паспортних документів. Це означає, що він має містити актуальну інформацію щодо населення України (громадян та іноземців).
Для отримання актуальної інформації на постійній основі слід оцінити та оновити механізми передання даних стосовно населення в демографічний реєстр з інших джерел, а саме:
· отримання даних про народження та смерть (на основі державної реєстрації актів цивільного стану);
· отримання даних щодо місця проживання в межах України, що можливе з реформою системи реєстрації місця проживання;
· отримання даних щодо еміграції за межі України (для цього необхідно розробити нові методи оцінки еміграції на основі даних щодо перетинів кордону).
Окрім цього, аби оцінити валідність використання даних демографічного реєстру, необхідно провести перепис населення та порівняти отримані дані з даними реєстру.
“Переглядати необхідність проведення перепису можна лише за умов належної роботи реєстрів, покращення культури роботи з даними, підвищення рівня довіри до держави та створення ефективної системи реєстрації місця проживання. Країни, які відмовилися від проведення перепису у вигляді суцільного опитування населення, змогли зробити це завдяки вибірковим обстеженням і дуже детальній інформації в реєстрах. Ситуація в Україні є кардинально іншою”, – наголошують автори звернення.
Звернення також підтримав Центр прав людини ZMINA. Заяву можна підписати за посиланням.
Нагадаємо, Україна увійшла до списку з 21 держави і території, які не спромоглися провести перепис населення в попередній хвилі досліджень 2006–2015 років.
Перепис населення – це суцільне дослідження населення країни. Відповідно до рекомендацій ООН, він передбачає збір даних про статево-віковий розподіл населення, сімейний статус, територіальне розміщення місць життя і роботи, сферу і вид зайнятості, рівень освіти, внутрішню і зовнішню міграцію, склад домогосподарств, форми власності житла, а також житлові умови.
Крім цього, за його допомогою можна зібрати дані про поширення мов, віросповідання і етнічну належність, тривалість робочого часу і тривалість пошуку роботи, джерела і рівень доходів, ведення сільського господарства, кваліфікації і комп’ютерну грамотність, наявність інвалідностей, житлові витрати, наявність споживчих товарів тривалого користування, наявність автомобіля, використання різних видів транспорту, доступ до телефону та інтернету.
Завдяки перепису дані можна отримати з найдетальнішим територіальним прив’язуванням на рівні населених пунктів, а також окремих мікрорайонів і кварталів у містах. Без таких даних аналіз територіального розподілу соціально-економічних нерівностей неможливий. Зі свого боку, без цього аналізу вкрай складно планувати розвиток міст, громад і регіонів та неможливо розробляти політики для запобігання і зменшення нерівномірного розвитку території країни.
