Гордість і упередження
Київський ґей-прайд-2012 – захід, який не відбувся, – тим не менше став однією з центральних подій громадського життя України цього травня. Але без винесення належних уроків, ситуація довкола нього приречена на повторення.
Нагадаємо, перший в Україні ґей-прайд мав відбутися 20 травня у Києві. “Прайдом” (з англ. Pride Parade – парад гордості) називають ходу, під час якої ґеї, лесбійки, бісексуали і трансґендери заявляють про своє існування, для обстоювання толерантного ставлення до них і рівноправ’я, незалежно від сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності. Таку акцію свого часу назвали «Парад Гордості» саме тому, що нею люди з ґей-орієнтацією демонструють власне почуття гідності і небажання жити і кохати в підпіллі.
Підготовка до столичного «Прайду» тривала півроку. Взяти участь в акції зголосилося 150 людей зі всієї України. Організатори ледь не до останнього дня тримали в таємниці місце, від якого мала стартувати хода. Утім, київський ґей-прайд закінчився, не розпочавшись, через загрозу безпеці його учасників. Опоненти заходу готувалися до нього не гірше від організаторів. Ультраправі чергували біля станцій метро та безпосередньо на місці проведення ходи (Набережним шосе в бік Поштової площі). Поруч з молодиками в масках з гаслами «Гидота не пройде» зібралися представники деяких релігійних організацій. В результаті, кількість міліціонерів, які охороняли акцію, була меншою, ніж агресивно налаштованих націоналістів.
Організатори «Прайду», аби уникнути перетворення акції на жорстоке протистояння, в останній момент ходу скасували – відтак, організували імпровізовану прес-конференцію. Під час спілкування з журналістами, невідомий в масці накинувся на представників оргкомітету з нецензурними гомофобними вигуками, розпиливши в обличчя присутнім сльозогінний газ. Кількома хвилинами пізніше з десяток молодиківнапали на координаторів “Прайду” Максима Касьянчука та Святослава Шеремета. Знову використавши сльозогінний газ, вони повалили Святослава на землю і жорстоко побили.
Відтак, перша серйозна спроба ЛҐБТ-активістів зі всієї України провести публічну ходу у столиці, увійде в історією із гомофобною агресією, сльозогінним газом і насильством.
МІЛІЦІЯ НЕ ХОЧЕ “ПІДДАВАТИ РИЗИКУ СВОЇХ ПРАЦІВНИКІВ” ЗАРАДИ ЛГБТ
Спроби аналізу того,що сталося, почалися вже наступного дня — у рамках ЛҐБТ-Форуму, який гомофобам зірвати таки не вдалося. Голова оргкомітету «Київ-Прайду 2012» Тарас Карасійчук виокремив дві основні причини того, що запланована хода не відбулася:
1. Невигідне місце проведення. Під час можливого нападу екстремістів, учасникам «Прайду» було нікуди відступати. Не надто безпечне місце для ходи – промах київської влади, яка «наполегливо порадила» провести марш саме на Набережному шосе.
2. Відсутність належної комунікації організаторів з правоохоронцями. Міліціонерів було відчутно менше від екстремістів. Вони не провели належної роботи з угрупуваннями, які становили потенційну загрозу для учасників акції.
Представник київської міліції (організатори «Прайду» не бажають розголошувати його імені) заявив: «Я не готовий піддавати ризику своїх працівників заради спільноти лесбійок, ґеїв, бісексуалів і трансґендерів».
Є підстави підозрювати, що цю заяву міліціонера-посадовця в оригналі було сформульовано не так стримано і виважено, як її пізніше ретранслювали організатори заходу. Легше уявити картину, в якій спроби ґеїв-активістів налагодити контакт з правоохоронними органами запустили у свідомості класичного пост-радянського правоохоронця цілком очікувану гомофобну реакцію.
Щирий подив викликає те, як організатори «Прайду» повелися, отримавши некоректну відмову з уст міліціонера, від якого залежить безпека учасників акції. При цьому форма, в якій прозвучала заява, не так важлива, як її суть – безсумнівне нехтування прямими службовими обов’язками. На прохання журналіста оприлюднити ім’я та посаду чиновника, організатор «Прайду» надав досить неочікувану відповідь.
Нам довелося докласти чимало зусиль, щоби налагодити контакт з правоохоронними органами… Я би не хотів називати прізвище цього високопосадовця, адже це може нашкодити його репутації», – сказав Тарас Карасійчук, організатор «Київ-Прайду 2012».
Відтак, київська влада формально не несе відповідальності за вибір локації, яка і за вимогами безпеки, і за міркуваннями здорового глузду була непридатною для проведення ризикованої ходи.
Міліціонеру, який дозволив собі нехтування безпекою 150 учасників «прайду», не загрожує не те що відставка, а навіть перспектива публічного вибачення перед ЛҐБТ-спільнотою.
Почасти безвідповідальність вищезгаданих державних службовців і органів, які недобросовісно поставилися до виконання своїх прямих обов’язків, утверджується поведінкою самих організаторів «Прайду», котрі не воліють називати прізвищ, скаржитися до суду чи навіть вголос висловити своє обурення. Чи то через «комплекс жертви», який роками формувався в українських ЛҐБТ-активістів, чи то через зневіру у можливості відновити справедливість організатори заходу покірно стерпіли некомпетентність владних структур.
ДОСВІД МИКОЛАЄВА: СЕ ЛЯ ВІ
Втім, український ЛҐБТ-рух має й приклади іншої стратегії обстоювання своїх прав. Позитивний досвід боротьби за право бути почутими у 2009-му році продемонстрували миколаївські активістів Асоціації «ЛіГа».
Олег Альохін, голова правління Миколаївської ЛҐБТ-Асоціації «ЛіГа» розповів, як у Миколаєві голландська поліція вчила вітчизняних правоохоронців, як захищати гомосексуалів.
Досвід миколаївських ЛҐБТ-активістів – показовий і водночас вельми нестандартний для українських реалій. Спроба Асоціації «ЛіГа» провести у Миколаєві «Прайд» у 2009 році була зірвана місцевою владою. За день до заходу організатори отримали судову постанову, яка заборонила проведення акції. Активісти вирішили боротися до кінця, подали апеляцію, – і виграли суд. Після такої вагомої перемоги, вони заручилися підтримкою посольства Нідерландів. У рамках співпраці та обміну досвідом, представники голандської поліції приїхали до Миколаєва і провели тренінг для місцевих міліціонерів, де розповіли, як слід охороняти публічні ЛҐБТ-заходи.
Однак Миколаїв натепер є винятком, а не правилом. Лідер громадської організації «Міжрегіональний центр ЛҐБТ-досліджень Донбас-СоцПроект» Максим Касьянчук, якому 20 травня також перепала «порція» сльозогінного, переконаний, що українському суспільству потрібен «цап-відбувайло». Колись цю функцію виконували спекуляції на тему мови і національності. Тепер перелік подібних тем доповнився гомосексуальністю.
«Доки населення бідне і ледь виживає, йому треба на комусь зганяти свою злість», – каже Максим Касьянчук.
НЕМА ЗАКОНУ – НЕМА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
Україна як держава-учасниця Організації з безпеки і співробітництва у Європі прийняла антидискримінаційні рекомендації, розроблені ОБСЄ, в яких йдеться про захист прав меншин, боротьбу з гомофобією та прийняття антидискримінаційного законодавства. Проте українська влада не вжила жодних заходів для втілення їх в життя, – і не спромоглася бодай перекласти документ українською.
Замість державних органів, діяти почало громадянське суспільство: активісти українських громадських організацій об’єдналися у коаліцію і створили власний антидискримінаціний законопроект, який враховує усі рекомендації ОБСЄ.
Проте у Верховній Раді знехтували цим документом; натомість заплановане голосування проекту закону від Мністерства юстиції, який не пройшов навіть громадське обговорення.
Громадські активісти переконані: написаний нашвидкуруч урядовий документ – це сім сторінок абсурду і 12 аркушів із зауваженнями. Якби подібний закон склали юридично грамотно і затвердили голосуванням, то будь-які рішення, дії чи бездіяльність, спрямовані на обмеження прав і свобод меншин, на законодавчому рівні розглядалися б як пряма дискримінація. А отже, чиновники, які вирішили особливо не напружуватися, щоби створити належні умови для проведення «Київ-Прайду 2012», мусили б відповідати за свою поведінку перед законом.
Дозволивши проведення публічної ЛҐБТ-ходи, Україна спершу продемонструвала свою ліберальну поблажливість. Проте як держава, яка веде політику подвійних стандартів, вона не забезпечила належних умов для реалізації запланованого, більше того – поставила під загрозу життя та здоров’я учасників акції.
ЄВРОПА ШОКОВАНА
«ILGA-Europe» займається захистом інтересів лесбійок, ґеїв, бісексуалів і трансґендерних осіб у Європі. Її представник Бйорн Розенталь розповів, що відверто шокований тим, що відбулося під час спроб українських активістів провести «Прайд»:
«Європа занепокоєна подіями, які відбулися в Україні. Свобода зібрань – важливе демократичне право, яким у вашій країні жорстоко знехтували. Свобода полягає не лише в тому, щоби провести прайд, але і в створенні безпечних умов для його учасників. Ми чекатимемо на київський прайд 2013 року. Міліція повинна виправити свої помилки, зв’язатися з організаторами акції і узгодити план дій у разі нападу екстремістів».
Бйорн зізнався, що вражений кількістю фото- і відео-матеріалів, опублікованих в Інтернеті, на яких – закривавлене обличчя побитого Святослава Шеремета, брутальні коментарі і небезпечні заклики до розправи над учасниками «Прайду».
Для західноєвропейських гостей і учасників “Київ-Прайду” дозвіл на проведення публічної ЛҐБТ-ходи у Києві став ні чим іншим, як театральною демонстрацією з боку української влади своєї нібито ліберальності та демократичності, напередодні «Євро-2012». Проте перформенс провалився, бо серйозно поставитися до акції ніхто з посадовців так і не спромігся.
Мерая Корнеліссон, депутатка Європарламенту заявила, що виступатиме в Європарламенті проти безвізового режиму для України:
«Україна – європейська країна, яка має стати частиною ЄС. Принаймні вона демонструє своє зацікавлення в цьому. Україна хоче мати торгівельні стосунки з Європою, безвізовий режим, економічні переваги. Але Європа – це більше, ніж економіка. Це також захист прав, толерантне ставлення до людей. Від імені ЄС я хочу заявити: якщо Україна прагне безвізового режиму та економічних стосунків з Європою, вона повинна цінувати права людини. Це дуже важлива вимога. Переслідування учасників «Прайду» – прямий доказ, що ваша держава ще не готова приєднатися до ЄС».
Спроби українського уряду «просунути» такий-сякий антидискримінаційний закон – лише поступка на шляху до євроінтеграції. Але подібне окозамилювання не дає бажаних результатів. Швидше, навпаки: депутатка Європарламенту Мерая Корнеліссон, ще перебуваючи у Києві, повідомила, що закликатиме до реакції на події довкола “Київ-Прайду” на європейському рівні і радитиме своїм співмешканцям бойкотувати «Євро 2012»:
«Якщо вже зараз ваша міліція показує свою некомпетентність, не захищаючи учасників мирної акції від агресорів, то як вона стримуватиме тисячі футбольних фанів під час «Євро 2012?» Може, міліція просто не хотіла стати на захист учасників акції? Тож під час виступу в Європарламенті я розкажу своїм колегам про той жах, який побачила в Україні».
ЛГБТ ДУМАЮТЬ ПРО 2013-ИЙ
Лише одне, але дуже вагоме запитання ЛҐБТ-активісти збираються офіційно поставити найрейтинговішим українським партіям. Вони бажають, аби кожен лідер провладної чи опозиційної сили публічно висловив власне ставлення до проблем ЛҐБТ-населення України. Громадські організації вже оприлюднили відповідне звернення, яке планують розіслати до партійних прес-служб відповідних інформаційних запитів.
За подіями, пов’язаними з київським «прайдом», спостерігали не лише представники ЄС, але й білоруські ЛҐБТ-діячі. Вони не без жалю констатують: білоруська ЛҐБТ-спільнота покладала чималі надії на «Київ-Прайд 2012». Приклад країн ЄС тамтешній соціум не вважає близьким чи авторитетним; відтак, активісти сподівалися, що позитивний досвід проведення українського «Прайду» зможе хоча б частково змінити ставлення білорусів до подібних заходів.
Спроба провести «прайд» у Мінську у 2010-му зазнала краху. За участь у ЛҐБТ-ході, міліція затримала 40 учасників акції. У відділку над ними знущалися, деяких кинули до в’язниці на 15 діб за «дрібне хуліганство».
Сергій Андрусенко, керівник оргкомітету «Прайд-Мінськ»заявив: «Прайд-рух» у Східній Європі має одну неприємну особливість. У його доцільності сумніваються навіть самі ЛҐБТ-активісти. Це дуже дратує і демонструє серйозну некомпетентність. У наших реаліях «Прайд» – це далеко не парад і не свято. Це правозахисний захід».
«Київ-Прайд 2012» став тестом на демократію, який Україна яскраво провалила. Події травня 2012-го, які мали показати наближеність України до стандартів Євросоюзу, більше нагадували ситуацію в іншої сусідки — Російської Федерації. Це враження посилилося перебуванням у Верховній Раді двох законопроектів про “заборону пропаганди гомосексуалізму”, – фактично, натхненних відповідними російськими регіональними законодавчими актами.
Тамара Злобіна, співредакторка журналу соціальної критики «Спільне» вважає, що брутальний напад на організаторів ґей-параду став “піком гомофобної істерії”.
«Поширений псевдо-лібералізм на кшталт «я не проти ґеїв, хай сплять з ким хочуть, але про це не розказують», – нічим не кращий за безпосередню агресію, адже людське життя не обмежується «спальнею». Стосунки, загалом-то, тривають за її стінами. Заборона розповідати про свій досвід і свої проблеми є насиллям, спричиняє реальні страждання», – вважає вона.
Організатори «Прайду» запевняють, що засвоїли уроки, врахували помилки і спробують організувати публічну ЛҐБТ-ходу 2013-го року. Учасниці та учасники потенційної акції, попри негативний досвід, обіцяють взяти участь у наступному «Прайді». Відкритим питаннам залишається — чи винесла для себе уроки з “Київ-Прайду 2012” українська влада?
Емма Антонюк, Центр інформації про права людини, спеціально для УНІАН
